Клен зелений, кучерявий
Серед нашого двора.
Біля нього мило, жваво
Вишенька собі росла.
Сонце разом зустрічали,
Прокидаючись зі сну,
Зиму тихо проводжали,
Радо йшли в свою весну.
У фату вбиралась вишня,
Клен ошатно зеленів,
Вітерець пестив вранішній,
Розливавсь пташиний спів.
Між собою шепотіли,
Клен в негоду захищав,
Коли ягідки дозріли,
В тіні щедро пригощав.
Захворіла раптом вишня,
Зів’яла, всохла на очах,
Вся краса її колишня
Злилась у кленових сльозах.
Ламатись стали його віти,
Похнюпився і постарів.
Лиш всюдисущий, мудрий вітер
Бажання клена зрозумів.
Натужився, вихором ставши,
Скільки хватило в нього сил,
В останній раз їх обійнявши,
Обох під корінь завалив.
Не зеленіти більше клену,
Красуні вишні не цвісти,
І у дворі іншим деревам
Кохання вірне в світ нести.
