Губи висохлі зімкнуті щільно (За мотивами вірша А. Ахматової)
Многим
Я - голос ваш, жар вашего дыханья,
Я - отраженье вашего лица.
Напрасных крыл напрасны трепетанья, -
Ведь всё равно я с вами до конца.
Вот отчего вы любите так жадно
Меня в грехе и в немочи моей,
Вот отчего вы дали неоглядно
Мне лучшего из ваших сыновей.
Вот отчего вы даже не спросили
Меня ни слова никогда о нём
И чадными хвалами задымили
Мой навсегда опустошённый дом.
И говорят - нельзя теснее слиться,
Нельзя непоправимее любить...
Как хочет тень от тела отделиться,
Как хочет плоть с душою разлучиться,
Так я хочу теперь - забытой быть.
Багатьом
Я - голос ваш, жар вашого дихАння,
А також - відображення лиця.
Крил немічних даремне трепетання, -
Всерівно з вами буду до кінця.
Ось чому ви кохаєте так жадно
Мене в гріху і в немочі моїй,
Ось чому ви дали так безоглядно
Мені найкращого з своїх синів.
Ось чому ви ніколи не питали
Про нього, навіть не знайшлося слів
І задимили чадними хвалами
Спустошений тепер назавжди дім.
І кажуть - бути ближчими несила,
Не можна непоправно так любить...
Як хоче відділиться тінь від тіла,
Як плоть з душею порізно хотіла б,
Так я забутою стать хочу - вмить.
