Спогади…Одне слово,але скільки радості і сліз,скільки горя і не сказаних слів…Навіщо вони?От живеш ти і все,сталось щось погане-забудь,викинь з голови,так ні-це не можливо ніяк. І,щоб не сталось,навпаки ти пам’ятатимеш найгірше,найпоганіше,найнестерпніше. Таке життя…Воно заставляє нас все пам’ятати. А так хочеться все забути. Деколи,встати зранку і все-амнезія-не пам’ятаєш нічого…Та такого не буває…Точніше є випадки,але дуже рідко…Але чи дійсно ми б цього хотіли?Адже ті люди віддали би все,аби згадати своє минуле,згадати ту радість і ту печаль. От сидиш деколи так і згадується найпоганіше, згадуються печаль,сум,біль, падіння.і навертаються сльози,вони навіть не течуть,а ллються по щоках,всередині відчуваєш нестерпній біль-біль помилок,біль від невміння жити,не правильно щось робити,біль згадування. І здається все,не будеш більше пам’ятати, забудеш… Так ні,проходить час і побачивши ту людину,чи предмети пов’язані з нею,побачивши якесь місце-ти відразу все згадуєш,все пролітає,як глянцева картинка перед очима. і ти заплющуєш їх,але вона стає все яскравішою і яскравішою і ніяк не може покинути думки твоєї голови…І стає ще важче…Але з іншого боку подивишся-все ж таки користь від них є…Ти вчишся жити на помилках,ти їх оцінюєш,стараєшся не повторювати. Ти починаєш розцінювати якість життя:хто ворог,хто друг,де добре,а де ні,як краще зробити в тій чи іншій ситуації. У спогадах є все-є люди,яких ми більше не побачимо,не почуємо їх голос. Лише в пам’яті,у спогадах,у снах ми зможемо ще раз бачити їх,відчувати. Лише так ми зможемо повертатись і згадувати щось не тільки погане,але приємне,яке було в нашому минулому,яке б воно не було. Пам’ять-така штука,-це не комп’ютер, тут не має клавіші -delete.А так би хотілось. Просто треба аналізовувати, думати про все,що з нами стається,але потрібно жити реальністю,треба позитивно тягнутись в майбутнє,а не жити спогадами…а спогади…спогади використовувати лише в назначений час-час,коли хочеться щось приємне згадати і в час,коли потрібно порівняти,що так не варто робити,що це буде новою помилкою життя. Ми,люди-складна система,яка б хотіла жити лише в радості,ми хочемо,щоб все завжди було добре,але так не буває.Ми ж для цього самі нічого не робимо,а навпаки…ми любимо мстити,любимо ображати,любимо руйнувати чужі надії і життя.Без пам’яті,без горя,без спогадів,якими би вони не були,ми б не знали про щастя,адже воно ж поруч,воно крокує з нами в одну ногу. Просто інколи воно не встигає за нами,не встигає рватись і бігти до чогось кращого і кращого,воно відпочиває і тоді ми розуміємо про горе. Ми згадуємо про щасливі моменти,ми кличемо на допомогу,а щастя ж близько,просто потрібно дочекатись його,не потрібно тікати від нього,потрібно нести його завжди поруч….у своєму серці…
ID:
403984
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.02.2013 01:04:18
© дата внесення змiн: 02.02.2014 15:43:30
автор: Мишонок
Вкажіть причину вашої скарги
|
