Коли мої сини були малими, ми любили з ними гратись у всілякі філологічні ігри. Наприклад, придумувати нові слова, чи якось смішно розшифровувати старі. Згодом тьотя, що продає квас на вулиці, стала називатись у нас «квасирша», а дядьо, що куняє на лавці біля під»їзду, – «спень». Нині мої дорослі діти в такі ігри вже не грають. Хіба разом з усіма, бо людство, яким би дорослим себе не вважало, страшенно любить філологічні ігри. Мені то цікаво, адже за освітою і за покликанням я – філолог. Але й мені, як професіоналу, часом зовсім не зрозуміло, навіщо придумувати нові слова на позначення старих, як Всесвіт, понять? Чи слова – то як гардероб, що його треба час від часу оновлювати? Чи, може, певним групам людей володіння новою, у масі не прийнятою лексикою додає особистої значимості (понтів, як сказав би мій старший син)? Чи, може, у лукавого є свій бісівський філологічний відділ? Бо деякі заміни наче б то застарілих слів неологізмами виглядають достоту як диверсії такого відділу. Так відбувається, наприклад, зі словами «милосердя» і «альтруїзм». При поверховому погляді здається, що поняття абсолютно ідентичні. Ну, замінили старе «церковне» слово на більш нове, сучасне. – суть же від того не змінилась? Чи таки змінилась?
Піднімаючись сходинками жіночого щастя, милосердя оминути неможливо. Немає справжньої жіночності без цього застарілого, здавалось би, поняття. Перш за все, без милосердя не буває любові. А по-друге, у чоловічому характері жіночому милосердю відповідає така важлива риса, що без неї жодна жінка поряд з чоловіком не може бути сповна щасливою. Ось вам і відмінність між милосердям і альтруїзмом: альтруїзм – поняття із розряду «унісекс», воно від початку не робить різниці між чоловіком і жінкою. З милосердям – інша річ. Хоч ми й любимо звертатись до Всевишнього «Господи милосердний!», розраховуючи на милостиве відношення і прощення наших провин, Творець наділив милосердям скоріше жінку, ніж чоловіка. І милосердя, як порух сердечний, йде від жінки.
Альтруїзм – поняття душевне. Все, що стосується альтруїзму, не виходить із площини людської душі. Альтруїзм – як віддача, як допомога ближньому – включає в себе три складових: прохання про допомогу, можливість допомогти і бажання допомогти. Якщо немає якоїсь із цих складових – то це вже не альтруїзм. Я зустрічала у гарних книжках з психології докладний «розбір альтруїстичних польотів». Кому цікаво, можете почитати. Найбільшим каменем, об який раз-по-раз спотикаються альтруїсти, є людська невдячність. Скільки прекрасних душевних поривів зів`яли, не розквітнувши, саме через невдячність чи її очікування. Чим знову ж таки альтруїзм відрізняється від милосердя.
На противагу альтруїзму, милосердя – духовна якість людської сутності. Воно, як всяка духовна риса, позбавлене егоцентризму. У альтруїзмі із трьох складових дві – егоцентричні: можливість допомогти і бажання допомогти. У кожній із цих складових его людини – в центрі. Хто визначає межі можливостей? Я! Хто почуває (чи не почуває) бажання допомогти? Знову ж таки – я – коханий і неповторний! З милосердям – інакше. Тут не йдеться про бажання чи небажання, можливість, чи неможливість. У милосерді це – не суть важливо. Воно, як всяке духовне поняття, виходить не з усвідомлення себе у центрі світобудови, а з усвідомлення себе – творіння, що мусить слухати свого Творця і виконувати установлені Ним закони. Милосердя, як дія, як акт волі – не бажання. Воно – обов`язок і спосіб життя. У основі милосердя – не егоцентрична можливість і бажання допомагати нужденному, а духовна логічна необхідність робити це. І можливість чи неможливість допомагати визначається не егоїстичним рішенням людини, а волею Всевишнього. Посилає в твоє життя нужденного - значить ти маєш ресурс, щоб допомогти.
Альтруїзм – допомога, про яку просять. Милосердя – така допомога, про яку бояться й заїкнутись. Одна моя знайома може спокійно привести додому безхатченка, нагодувати, дати помитись, випрати його одежу. Навряд чи комусь із нею обігрітих і нагодованих до голови би прийшло про щось таке попросити цю вишукано-вродливу жінку. А моя подруга – більше, ніж сестра, - стільки вкладає сил, душі й здоров`я у дітей-сиріт, що ні в одній державі ще грошей таких не надрукували, щоб її працю оплатити. А вона за це нічого ні в кого не просить. Бо милосердя не очікує нагороди тут, у цьому житті, на цьому світі. І на вдячність не особливо розраховує. А, коли має, більше радіє не за себе, а за того, хто вдячний, за його серце. Віддати нужденному від щедрот – альтруїзм, поділитись останнім – милосердя. І це зовсім не означає, що милосердна людина – роздайдуша (так моя бабуся мене колись називала). Милосердя, як і терпіння, - якість, що опирається на розум і зір. Треба вміти бачити справжню нужду людини. Коли моя подруга привела до мене дівчинку-сироту, вона не просила удочерити її. «Ти – вчителька, - сказала, хоч я вже давно-давно не викладала в школі, - допоможи дитині вступити до педінституту, їй потрібен буде шматок хліба у житті». Зараз ця дитина вже сама вчителька. Про те, як я примушувала себе бути до неї милосердною, – через «німагу»! - можна книгу написати. А про те, скільки прекрасних нагород від Господа я за це отримала, ні в якій книзі не розкажеш.
Цілеспрямоване, розумне милосердя моєї подруги-сестри навело мене на думку, що основна його відмінність від альтруїзму полягає в тому, що це – праця високого інтелектуального рівня. Милосердні старенькі бабусі у селі часом можуть продемонструвати вам такий IQ у розумінні глибинних основ життя і світобудови, що найосвіченіші філософи подеруть свої дипломи. А чоловік, що стоїть ось уже чверть віку поруч з моєю подругою, допоміг мені знайти чоловічу якість, що відповідає жіночому милосердю. Він – щедра, широкої душі людина.
Милосердя жінки і щедрість чоловіка – якості, пов`язані напряму. Розміри і обсяг милосердя завжди залежали від того, скільки чоловік не шкодує на це дати. Мова не йде тільки про матеріальні речі. Але й час і сили, що їх витрачає жінка на справи милосердя, теж визначались чоловіком. У деяких країнах і досі дружини багатих чоловіків займаються благодійністю. Жіноче милосердя спонукає чоловіка бути щедрим - щедрість має винагороду.
Жінки в нашій країні здебільшого самі добувають хліб насущний, вони розучились бути милосердними. Може, тому наших чоловіків аж ніяк не назвеш щедрими? Нас вистачає максимум на якісь спонтанні прояви альтруїзму. Наприклад, дати милостиню жінці з дитиною у переході. А про те, чому ця дитина ніколи не плаче, ми не задумуємось. Що, думати не вміємо? Та ні! Не хочемо, бо такі думки вимагатимуть від нас якихось дій, до яких ми «не готові». Ну, немає в нашому альтруїзмі на такі випадки третьої складової – бажання допомогти. Розумієте тепер, чому слово «альтруїзм» я відношу до неологізмів бісівського філологічного відділу? Бо по духовній своїй суті воно не тільки не заміняє «милосердя», - воно протилежне йому.
ID:
403630
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.02.2013 19:00:19
© дата внесення змiн: 23.02.2013 19:01:22
автор: alla.megel
Вкажіть причину вашої скарги
|
Я чому про щедрість пишу, бо жінка, як хранителька дому, матеріально винагороджувалась через здобутки чоловіка. Якщо вона була милосердною, то віддавала частину цих здобутків нужденним. У Біблії це називається "відпускати по водах". За це Бог сторицею винагороджував, даючи чоловікові здобутків і заохочуючи його щедрість. От така логіка моїх роздумів.
