В останні дні свого життя,
Мабуть, я думав би про тебе.
Та зайвим буде каяття,
Коли запізно та й не треба.
У тебе буде вже сім’я,
І дітлахи такі веселі
В саду зовуть твоє ім’я
(маленькі мамині моделі).
Та все ж згадаю наші дні,
Коли так віддано кохали.
Які ж ми були молоді -
Наївно вірили, прощали.
Мабуть, ми виросли уже,
Чи щось змінилось поміж нами,
Що так горіло - не пече,
Ми вбили власними руками.
І не знайти нам новий шлях,
Поки блукаємо ще стАрим.
Ну як зійти, якщо в очах,
Ще досі липи розцвітають.
В останні дні свого життя
Я розумію, що кохаю,
І маю дивне відчуття…
Невже і ти мене кохаєш?
Якби ж то так і було,щоб не зів"яло кохання і не змарніло! Гарно!
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Люди обирають легкі шляхи, а в любові, як на американських гірках бувають злети і падіння. І от саме падіння відфільтровує тих, в кого кохання не щось особливе.
Я тебе позвоню, чтоб услышать "прощай"...
злая вьюга за окнами воет и плачет...
Не прошу... но так хочется крикнуть: "скучай!"
и еще - вспоминай иногда...на удачу...
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудово експромт, доречний і як такий, який припав до смаку
Мені чомусь нагадалось"с любимыми не расставайтесь"
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Приємно, що моя робота викликала якісь асоціації ... а з коханими дійсно не потрібно розходитись ... ні на хвилину ні на секунду - постійно тримати їх у серця
Гарно. Чомусь так у житті буває. Ми вбиваємо те, що мали б плекати і леліяти, оберігати і примножувати. І тільки з часом розуміємо, що накоїли багато дурниць, і що та любов, якої ми зреклися, нікуди не поділася, вона просто сиділа принишкло і зажурено у наших серцях і мовчала, бо ми вважали її не потрібною. Але як тільки ми усвідомлюємо, яка ж то була Любов, вона відразу й відгомониться у нашій душі з якоюсь надією. От тільки шкода, що вже все назад не повернути, і боляче знати, що таки любили обоє...
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ваші слова, Олександре, просто в яблучко , ніби прочитали мої думки ... Ви дуже влучно описали одну з найболючих любовних ситуацій ... просто проблема в тому, що люди діляться на дві частини - одні дуже пізно розуміють, а інші - дуже рано відпускають ... не потрібно рибити швидкі і необдумані рішення, не можна закреслити те, що строїхлось роками, адже та енергія не може зникнути безслідно ..., але люди спішать ... спішать в пошуках нової і швидкої любові ... і знаходять , та тільки хтось від такої любові обовязково має страждати ...
Як щемно це читати. Дійсно, втрачаємо, а потім жаліємо, навіть все життя! І напевно це стається з багатьма людьми. А вірш красивий, ніжний, сповнений любові! Успіхів Вам!
Салтан Николай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
... часто люди дпускають помилки, але не знають, коли буде остання, яка змінить життя багатьох людей, а головне - свого ... та таким чином, що назавжди в душі залишатимуться рани від зробленої помилки ... та всеж любов - вона любов навіть якщо не щаслива.
Приємно, що Вам сподобалась моя робота