ти сотні плям залишила на мені
і чорничний колір мого волосся
вперто ставав чорнильним
а те чорнило наливалось
стількома помилками
що нестерпно було писати
про тебе книгу
ти була надто зимною і надто розкутою
цього року
всі зрадливості
обов’язковості
і присвячення
залишай на поручнях неба
ділити строфи на твої і мої
мабуть
не треба
у кожного з нас своє спочивальне
невимовне
пробачення
підставляти підніжки
і вкладатись невинно у його паперові сліди
вже не личить тобі
моя зимо
твої схудлі дощі
твоя нежить і годинник-поштар
назавжди проростуть на стіні
не моєї туманності
твої погляди воїна
скрип дверей
і отрута мовчань
розпізнаються
стільки блідості спокоїв
стільки зірваних мною вагань
забагато душі
забагато сумнівностей в попелі
забагато зими і її помережаних плям
на одному
недобутому
незавершенім дотику
Дуже гарно!
