Недолюбив. Недокохав. Зістарився.
Те, що зробити мріялось – не зроблено.
Раніше все встигав – мені здавалося,
Тепер життя штовхає в шкіру гобліна.
Перед очима світ кипить безумствами,
В нім люд давно забув про час, про істини,
Ганебно прижилась любов зі звірствами,
І все летить кудись в полоні містики.
Нахабою в життя попса вривається,
Лунає гучно геїв голос здиблений,
Та хто в кого, в неславі дня, влюбляється
Вже байдуже, бо в людстві честь загинула.
Таким цей світ не можу цінувати я,
Він яблуко давно вкусив адамове.
І в жерло поглуму летить земля-колонія,
З пустим життям, яке так людям бажане.
Не повернути в душах іскри Божої,
Гріхом солодким бавитися звикли ми,
Горять серця від жадності в агонії,
Бредемо за багатством, ніби привиди.
Не зваблює природи голос, цінності, –
Прогрес летить землею підло збочений.
В цім хаосі і цій різносторонності
Життя людей в смітник прогресу вкочене.
Та все одно зійдуться всі на цвинтарі,
І, що було в тих душах розперезане,
Зійдеться жахом в величі і просторі.
Та в благочестя їм не буде внесене,
Як і не буде їм земної радості…
Правду пишете...Люди сильно грішать душею і тілом.
