Покаяння

Недолюбив.    Недокохав.    Зістарився.                                        
Те,  що  зробити  мріялось  –  не  зроблено.  
Раніше  все  встигав  –  мені  здавалося,    
Тепер  життя  штовхає  в  шкіру  гобліна.
Перед  очима  світ  кипить  безумствами,        
В  нім  люд  давно  забув  про  час,  про  істини,
Ганебно  прижилась    любов  зі  звірствами,          
І  все  летить  кудись  в  полоні  містики.
Нахабою  в  життя  попса  вривається,
Лунає  гучно  геїв  голос      здиблений,        
Та    хто    в    кого,    в    неславі    дня,    влюбляється                      
Вже  байдуже,    бо  в  людстві    честь    загинула.
Таким    цей    світ    не  можу  цінувати  я,
Він    яблуко    давно    вкусив    адамове.
І    в    жерло    поглуму    летить      земля-колонія,                
З    пустим  життям,    яке  так  людям  бажане.
Не    повернути    в    душах    іскри    Божої,                  
Гріхом    солодким    бавитися    звикли    ми,
Горять    серця    від    жадності    в    агонії,        
Бредемо    за    багатством,    ніби    привиди.
Не    зваблює    природи    голос,  цінності,  –  
Прогрес    летить    землею    підло    збочений.
В    цім    хаосі    і    цій    різносторонності
Життя  людей  в  смітник  прогресу    вкочене.
Та  все  одно  зійдуться  всі  на  цвинтарі,
І,  що  було  в  тих  душах  розперезане,
Зійдеться  жахом  в  величі  і  просторі.
Та  в  благочестя    їм    не  буде  внесене,  
Як  і  не  буде  їм    земної  радості…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=397902
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 03.02.2013
автор: Г. Король