Зазеленіла лісосмуга.
У полі жито колосіє.
Я чую – ляснула десь пуга.
Щось на узліссі майоріє.
Звід заскрипів біля криниці.
Хмаринка сонечко закрила.
Сусід стоїть біля копиці,
Тримаючи граблі і вила.
Забоїни рахує фура –
Колеса підняли кіптяву.
Дівча стоїть немов скульптура,
Дратуючи мою уяву…
Авжеж, гай-гай, село не місто…
Левада, верби, млин, ставок…
У діжці в хаті сходить тісто…
Рясніє квітами садок…
Цибуля з салом… хліб із печі…
Кисляк у глечику налитий…
Такі прості і звичні речі…
Я ними наче оповитий.
Вони завжди переді мною.
Я ними марю, бачу в снах.
Неначе чистою водою
Вони змивають з мене страх.
Стою в траві, мантачу косу,
Косити вийшов на світанку.
Навколо мене чисті роси
Виблискують без перестанку.
Наповнює повітря груди,
Робота розправляє плечі.
Я – був, я – є, і, знаю, буду!
В моїм житті іще не вечір!
