Неначе перли нанизавши на намисто,
Збери історію, розсіяну в віках.
Згадай хатину, чи село, чи місто,
Де мати пестила, тримаючи в руках
дитину мертву,
І волосся сиве
під хустку заправляла та в сльозах
маленьке тіло, що війна згубила,
До серця пригортала в повитках.
«Моє маля, та я ж тебе плекала,
Я ж ніччю віченьок зімкнути не могла.
Якби я більше сили мала,
То я б тебе із рук тих відняла…»
Збери всі сльози, вилиті вдовою,
Що серед поля, поміж сотень тіл
Шукала найрідніше, щоб в могилу
Його покласти, щоб в покої тлів.
Та не судилося, вона його уздріла
І враз зробилася, неначе кам’яна:
«О, матінко! Навіщо ж роздробила
Тобі голівоньку триклятая війна?»
І впала замертво, а бездиханне тіло
Залишилось навік лежати там.
Ось так жорстоко і напрочуд сміло
Війна помстилася праматерям.
Збери осколки, які твердо вп’ялись
В серця, що зупинялись у боях,
З яких повільно із-під грунту вигинались
Квітки на омертвілих пустирях.
Збери листи,обпалені війною,
Котрі писав солдат, щоб отчий дім
Відвідати хоч подумки. В спокої
Душею побувати щоб у нім.
Та не напише знову,бо німецька міна
Учора праву руку відняла
«Голубко,та якби ж ти говорила,
То матері мої б слова
Промовила ти і на крилах вітру
Принесла їй привіт і договір:
Тобі я, нене, сльози витру,
Додому повернувшись…тільки вір».
Збери росу криваву,що траву вмивала
Вночі і вранці, в сутінках, в бою,
Що рідну землю щедро окропляла,
Коли твій прадід голову свою
Під кулями фашистів пригинавши,
Йшов напролом на ворога і там
Лежати непорушно зоставався,
Закривши світ навік своїм очам.
Збери той попіл, що з землею зрісся
На місці, де загублено в віках
Вогнем палючим, котрий вгору звівся,
Старих, жінок із дітьми на руках,
Чоловіків, що люд цей рятували,
Уже не пам’ятаючи про страх,
Де язики вогненні обвивали все швидко
Й на людських вустах
Молитва, не щезаючи, бриніла.
До Господа зверталися в мольбах.
І з людом й віра заживо згоріла
Та не розсіялася попелом в віках.
Збери усе, чим серце твоє хворе,
Усе, за що болить твоя душа.
Усе, що розповість тобі про горе
Збери, перетворивши на слова.
А ті слова вплети скоріш в молитву
Й до неба свої руки ти здійми
Й попроси, щоб те, що смертю звито,
Не повернуло нам з минулого війни.
ID:
390625
Рубрика: Поезія, Воєнна лірика
дата надходження: 07.01.2013 21:41:12
© дата внесення змiн: 08.01.2013 13:18:55
автор: Радослава
Вкажіть причину вашої скарги
|
дууууже сумно і ефектно. це безперечно 5 але правильно буде Manus mortes
