Я часто задумуюсь про те
на що увагу ніхто не звертає,
Чому сніг з неба паде?
чому мене він взимку торкає?
Чому бачу я різних людей?
і мені всеодно як , хто дивиться,
Але тільки побачу його
і серце моє зразу кривиться.
Всі ж однакові , сутність одна
Очі , брови , руки і ноги,
Тільки різна , у всіх є душа
Тільки серце , у когось в тривогах.
Краще впасти лицем у вогонь
Краще заживо до тла згоріти,
Аніж пити з грішних долонь
Які люблять , але хочуть вбити.
Прив'язав назавжди в своє царство
Та не вибратись з нього мені,
Адже я , не якесь там скотарство
Я людина , і рани в душі.
Але я і без тебе щаслива
Я щаслива без твоїх очей,
За вікном вже погода мінлива,
Не чекаю безсонних ночей.
Я не думаю більше ніж треба
Вечорами сиджу у вікні,
Та з захопленням дивлюсь у небо,
Бачу щирі усмішки сяйні.
І не заздрю , я тим героям
Що принизили друзів своїх,
Тільки щоб досягти перемоги
А самі помира від потіх.
Зрада!
Ось що про них мож сказати,
Програють вони бій важкий.
Адже навіть Карибські пірати
Були гідні пошані морській.
Коли дивишся в очі побачиш
Чистоту і невинність душі,
Але потім вночі-ти заплачеш
Адже очі брехливі,мерзькі .
Ти шукаєш себе непомітно
Непомітно від друзів своїх,
Бо довіра до кожного вже зникла
І ти став один проти всіх...
