Гойдалась ніч, гойдались зорі, ліхтарі.
Дерева плакали, стогнали, наче хворі.
І може й правда, а чи то мені здалося,
що плакав янгол десь далеко угорі.
Сум”яття духу, переповнені тарелі...
Чи правосуддя, а чи просто сон у руку?
Я мало не тону у чорній акварелі!
Мені б втекти! А залишаюся без руху!
Присутність? Може і була...
Хай навіть не було, та дуже відчувалось.
І пив смолу свою диявол із горла
й молився янгол, аби я трималась.
Дивися, не віддай! - лунало звідкись.
Дивися, не згуби! - я чула за спиною.
Овва!!! Та в мене море свідків!
Що ж заважає злитися з юрбою?
Кричати? Голос! Де мій голос?!!
Ні, це не мій !!! Та де ж тут справедливість?
Остання витримка надвоє розкололась.
А потім дурість приймуть за сміливість...
То, може, мало плакав і молився янгол?
І у присутності я вкотре помилялась?
Коли весь світ гойдався у нічному танго,
я душу й пальці в кров зірвала - так трималась...
15.01.13.