Поезія у всьому знає міру,
У розмірі, у ритмі, у словах,
І той, котрий бере у руки ліру,
Повинен бути чистим у думках.
Він не повинен прагнути наживи,
А світло чисте у думках нести,
І відкидаючи слово фальшиве,
В віршах в майбутнє зводити мости.
Жити для того щоби говорити,
Яке чарівне та п’янке життя
Що рідна мова це безцінний злиток,
І як кохати до «не забуття».
Зразковим бути в вчинках та ідеях,
І для людей світити в темноті
Відомості не прагнути своєї,
Палаючи в словесному вогні.
Горіти так як в Сонце в небі світить,
Промінцями кохаючи усіх.
Тоді думки розквітнуть наче квіти,
І він у них залишиться навік.
И лиш тоді назвуть його Поетом,
Наступні покоління все поймуть,
А ті котрі кличуть себе " Сонетом",
Зовсім не знають в чому правди суть.
Поезія у всьому знає міру,
У розмірі, у ритмі, у словах,
І той, котрий бере у руки ліру,
Повинен бути чистим у думках.
Поезія у всьому знає міру,
