Лиця торкнувся лист осінній,
Такий пожовклий, як життя,
Упав на землю непотрібний,
Йому нема уже буття.
Його стоптали у болоті,
Розтерли душу у пісок…
Який же світ настав жорстокий –
Ніхто не взяв собі листок.
Навіщо ж? - Легше притоптати
Чиєсь життя, ніж зберегти…
А ти б хотів листком тим стати
І нюхати чужі сліди?
//28.11.12//
В самому кінці!!! Болючий, трохи чорний, але гумор) Гарно!
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А, ти про "нюхати сліди". Та це я так жорстко підкреслила, щоб кожен поставив себе на місце цього листочка. Якщо ж ти побачив у цьому чорний гумор - тоді приймаю це, як похвалу. РОСТУ, ЯК ГУМОРИСТ.
Вдале порявняння. Але мені згадалося, як першокласники збирали опале осіннє листя на урок праці. Тому є надія, якісь з наших листочків попадуть на загальну аплікацію життя
Marisong відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я, коли писала цей вірш, за основу також брала спогади зі школи, як ми акуратно складали листочки у підручники. Деякий час це навіть було моїм хобі
Але з роками люди втрачають чисту дитячу душу...
) Про сумне і з гумором, відчувається рука молодого гумориста! Щемний вірш! Браво!
