Ті фіалки, що тривожать,
Не сидять незримо в травах,
А з-під довгих вій пригожих
В мене дивляться цікаво.
З-під тих вій, що за ціною
Кращі аніж трав зеленість,
Поглядом, покритим млою,
Заглядає нескінченність.
Глибина незмірна, дивна!
В ній усе, усе зміститься:
Райська повість пречарівна,
Дивний скарб, що часто сниться.
Чарівниця серед ночі
Клала на той скарб печаті,
Стережуть серденько й очі
Сон чарівний і закляття.
І ті очі ще дрімають,
Заховані в таємниці,
Хоч з них часом блисне пломінь,
Як велика блискавиця.
З-під повік отих тремтливих
Палахтить зоря ранкова...
О, стократ є той щасливий,
Хто заклять вгадає слово!
Той щасливий, кому очі
Блиск і ласку подарують!
На край світу він охоче
За тим словом помандрує.
О, фіалки! зрадні, любі!
Журба мучить знову й знову:
Я приречений на згубу,
Не знайшовши заклять слова.
Adam Asnyk
Fijołki
Te fijołki, co mnie nęcą,
Te nie siedzą skryte w trawie,
Lecz spod długiej, ciemnej rzęsy
Patrzą na mnie tak ciekawie.
Spod tej rzęsy, co ocenia
Piękniej niźli traw zieloność,
W niebieskiego mgle spojrzenia
Patrzy na mnie nieskończoność.
Niezmierzona, dziwna głębia!
W niej się wszystko, wszystko mieści:
Wymarzone senne skarby,
Czarodziejskich raj powieści.
Ale na tych skarbach wróżka
Położyła swe pieczęcie,
Strzeże ocząt i serduszka
Sen cudowny i zaklęcie.
I te oczy drzemią jeszcze
Otoczone tajemnicą,
Choć z nich czasem błyśnie płomień
Jedną wielką błyskawicą.
Spod spuszczonych skromnie powiek
Widać jakby jutrznię nową...
O, szczęśliwy stokroć człowiek,
Kto odgadnie zaklęć słowo!
Szczęsny, komu się otworzą
Pełne blasku i pieszczoty!
Wędrowałbym na kraj świata,
Byle znaleźć ów klucz złoty.
O fiołki! lube, zdradne!
Troska dręczy mnie surowa:
Bo ja zginę i przepadnę,
Nie znalazłszy zaklęć słowa.
ID:
379992
Рубрика: Поезія, Поетичні переклади
дата надходження: 24.11.2012 17:10:03
© дата внесення змiн: 24.11.2012 17:10:03
автор: Валерій Яковчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
