Я прощаю тобі усі мої сльози.
Бери
Хустинку стареньку із шафи,
Витирай їх знову,
Або без нічого, руками змальовуй, стирай риси мого обличчя.
Не соромся, пишайся, регочи наді мною, сміливцю!
Я ж заплакана така негарна, лиш як плачу, але ж ти не бачиш, не знаєш
Рік тих, що стікають м’якими горами на ліжку, в кутку під тим простирадлом
Ти знаєш яким, а в тім не важливо.
Цілуй мене в очі, це ж так поетично-красиво,
Забирай мої болі,
Вони не останні,
Обіцяю,
як не візьмеш губами, як не утішиш, не заспокоїш,
Не скажеш «Тихо, маленька, з тобою, ось поряд».
А я лиш – «Бери, це твоє».
І знову за своє.
