* * *
Знов листопад.
Ласкавий парк до себе манить.
Бринить хрипка сумна струна.
Дощ барабанить.
Під вітру свист кружляє лист,
тихенько пада.
Убравсь у фрак похмурий парк.
Сумна бравада.
Відлуння дум...
Осінній сум сприймати мушу.
В журну красу самотньо йду.
Лікую душу.
І зігріва ясна журба
осінній смуток.
Поки живу – не розірву
мрійливі пута.
Немало все-таки збулось.
Радію в міру.
Всього терпіти довелось.
Та в краще вірю.
Буває, затишно стає
у дні похмурі.
То небо праведне дає
осінню мудрість.
Мені не жаль віддать врожай
кому завгодно.
Якби ж оралася межа
на добрі сходи.
Ридає дощ на вістрі прощ.
Ой не даремно!
Сумна елегія. То й що ж?
Зате – як зерня.
Я можу бути суб"єктивною до механізму сайту, але ж факт познайомитися із талантами України є однозначним, за що щирий уклін. Бо де б ще є познайомилась з..вдихула... Дуже таланновитим поетом!!!!
Олександр ПЕЧОРА відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Буває, затишно стає
у дні похмурі.
То небо праведне дає
осінню мудрість...-щира правда. Небо причащає наші душі мудрістю і спокоєм,відкриваючи нашій душі всі красоти матінки-природи! Прекрасний листопадовий настрій!