Розділ 8 (продовження)
По думці Полковника, з ним погоджувались всі друзі, клуб повинен мати велику площу, щоб розміщення було уособленим, та зручні підходи. І вони знайшли, що шукали. Двох поверховий будинок, фактично, трьох поверховий – третій поверх було розміщено на горищі будинку, з гарними даховими вікнами; до нього був зручний підхід, і стояв він на кінці вулиці, а поруч велика стоянка, частину якої можна було викупити під стоянку для транспорту відвідувачів. Будинок ще не здали в експлуатацію, довелось їхати в представництво компанії, і повертатись до нього вже з представником компанії, який мав право на продаж квартир або всього будинку.
Будинок і справді був не добудований, квартири вже мали власне освітлення і закінчені комунальні комунікації, але ще лишалась можливість провести перепланування будинку, і влаштувати на першому поверсі всі необхідні для клубу приміщення. Вже після огляду було відомо, що там можна влаштувати всю команду, а всі інші квартири переобладнати на кімнати для відпочинку, зробити такий собі міні-готель з сауною.
Купівля будинку, земельної ділянки, що прилягала до нього, це все мало зайняти багато часу, лишалось надіятись на допомогу Скайлеба, і його досвід в подібних справах. Загалом, порожня трата часу, великих коштів, коли було бажання пришвидшити справу, дуже великих коштів. В цьому мала допомагати Либідь як казначей банди і людина, що була спроможна впливати на свідомість людей, заради такої справи Полковник дав дозвіл проводить деякі втручання в свідомість.
Восьмеро людей привернули до себе увагу всіх присутніх на столичному вокзалі. Там було близько кількох тисяч чоловік, і майже половина помітила вісім високих постатей, що рівним кроком зайшли в величезний хол будівлі вокзалу. Привертали увагу одягом – чорне вбрання, високі черевики, довге чорне пальто, всі простоволосі, у всіх чоло перетягнуто чорною тасьмою, змушували провести здивованим поглядом – всі вони крокували в ногу, чітко карбуючи крок, показуючи майже військову підготовку. На погляд знавців молодіжних рухів, вони нагадували чи то готів, чи то рокерів, та ніхто на цьому не зациклювався, дивним чином про ці постаті забували люди вже через кілька хвилин.
До приходу потягу з Одеси лишалось кілька хвилин, якраз стільки скільки необхідно, щоб випити кави. На платформі вітер та завірюха відчувалась не так, але дівчата ховались від вітру під пальто своїх чоловіків, лишаючи Щека та Кия ховатись за стовпами.
Потяг прийшов хвилина в хвилину. В освітленому вікні майнуло усміхнене обличчя Скайлеба. По мовчазному сигналу Полковника, команда стала в каре біля виходу з вагону, зустрічаючі були змушені стати у них за спинами, дивуючись подібній злагодженості рухів, дисципліні, неформалів завжди вважали розбишаками, та хуліганами, любителями випити пива та набити кілька фізіономій, а тут така ввічливість та стриманість в рухах. Коли ж в дверях виник Скайлеб, команда відсалютувала байкерським привітанням, потішений подібною зустріччю, Скайлеб відповів подібним салютом і зіскочив на платформу.
За годину всі були на квартирі Блейда, з яким познайомив Скайлеба ще по дорозі додому, Кора представилась сама, відчуваючи тепло свого хлопця вона могла повестись трохи зухвало, та на це мало звертали уваги. Сніданок було приготовлено заздалегідь, а тому одразу ж сіли за стіл. Важливі справи мали обговорювати вже потім, а зараз тільки обмінювались останніми новинами, хвалились своїми досягненнями. Після сніданку Скайлеб сам підняв тему заснування байкерського клубу: - "Я привіз з собою необхідний пакет документів, та вони вже не мають законності, брав з собою тільки для зразку, щоб знати з чого починати." – "Це не так важливо, скажи краще, як в тебе з часом?" – "Я взяв відпустку на два тижні, а потім маю повертатись до роботи, ти ж не забувай, у мене сімя." – Скайлеб усміхнувся, ніби вибачався. Полковник м’яко усміхнувся, і запропонував: - "Я маю для тебе значно краще зайняття. Створення клубу, влаштування всіх формальностей, це все дуже добре, і посильну допомогу ми всі надамо, в цьому самі більш зацікавлені. Але потім, коли клуб запрацює, там необхідна постійна присутність знаючої людини. Тут ми вже не помічники, ми не можемо довго сидіти на одному місці." – Скайлеб вражено обвів команду поглядом, і запитав у Полковника: - "Як так? Ти ж сам говорив, під час останньої розмови по телефону, що ще пів року, і діти підуть вчитись. Я ледве домовився з їхніми батьками, а зараз ти говориш про інше!" – Полковник заспокійливо усміхнувся. – "Я пам’ятаю, брате. Ти стовідсотково правий, та саме зараз ніхто не може сидіти на одному місці. З тим як зійде сніг, ми маємо вийти на дорогу.." – Скайлеб не витримав: - "І ти не хочеш нічого мені пояснити?" – Либідь застережливо прокашлялась, по її думці ніхто не мав права перебивати очільника банди, проте сам очільник мав іншу думку. Принаймні він не звернув уваги, і відповів: - "Я маю задум, зараз він тільки в планах, та суть його полягає ось в чому. Я хочу зібрати свою власну велику банду, осередком якої будуть ці божевільні, - Полковник обвів поглядом своїх друзів. – Я обіцяю, як тільки влаштуємо всі справи, я власне простежу, щоб вони поступили в університети столиці, хоча б на заочні відділення." – Скайлеб примружив погляд, він добре знав, коли перед ним щось приховують. І тихо зауважив: - "Ти хитруєш, Полковнику! Я розумію, ти ведеш свою власну гру, в якій мені та дітям відведено не останню роль. Не змушуй мене.." – і Скайлеб красномовно замовчав. Він відчував вплив Полковника, розумів, добре розумів мізерність власного впливу на друга та його команду. І коли Полковник почне настоювати на своєму, він не буде довго вагатись чи заперечувати. Це знав і Полковник, ось тільки він завжди з повагою ставився до думки друзів, друзів яких поважав. Доведеться відкривати карти, для декого це буде дуже несподіваною новиною: - "Ти правий, є речі про які я намагався змовчати, - Полковник перевів погляд на Блейда, саме для нього призначались ці слова. – Так вже вийшло, що я не належу до цього часу, та даної епохи. Вже не важлива причина моєї появи тут, як не важливе завдання і час з якого я прибув сюди. Головне інше, мені стало відомо, що в цьому ж часі одночасно опинилось кілька тисяч людей з мого часу, вони подібні до мене, нас поєднує бажання змінити цей світ на краще. Коли зійде сніг, ми вийдемо на дорогу. Створення клубу це для них, місце де можна зібратись для відпочинку.." – Блейд ніби то спокійно прийняв новину свого друга, менш врівноважений Скайлеб коротко вилаявся, і зауважив до Полковника: - "Я давно мав відчути чи побачити це, надто ти вже інший, надто дивний, ніби складений з протилежностей, - і перевів погляд на сина: - Ти знав?" – Хорив спокійно кивнув головою, ніби справа стосувалась звичайних речей: - "Звичайно, ми всі давно про це знали, і цілковито згодні з Полковником." – "Чому ж мовчали?" – "А для чого афішувати, - здивувався Хорив. – Полковник добре знає, що кому і коли говорити." – і усміхнувся ніби вибачався перед батьком. Сам очільник же відчув на собі погляд Блейда, краєм ока помітив його цинічну усмішку. Вона обіцяла мало втішну розмову, але час її ще не настав, є справа важливіша. І запитав у Скайлеба: - "Що скажеш, брате?" – Той розвів тільки руками: - "Що з мене вимагається?" - "Починаєш з нуля, Либідь та Хорив будуть тобі допомагати. Часу багато, але не зволікай. Всі папери оформляй на себе." – Скайлеб з подивом обвів команду поглядом, і запитав у Полковника: - "Ти хоч уявляєш собі скільки коштів займе тільки оформлення ліцензії на приватну діяльність?" – Скайлеб в друге не помітив, чи не звернув уваги на покашлювання Либідь. А Полковник тільки стримано усміхнувся: - "Знаю, на моєму рахунку буде достатньо коштів, щоб оформити не одну ліцензію, і не тільки це. По плану, ти маєш придбати будинок, провести перепланування, і обладнати всім необхідним. Клуб повинен мати власний готель, квартири для команди, обладнані майстерні для ремонту байків.. Ти можеш забрати сюди свою сімю, для всіх місце знайдеться." – "Я думаю, що завершувати будинок в морози, це важко і дорого.. – заперечив Скайлеб. В цей же момент Либідь знову застережно прокашлялась. Скайлеб, з тривогою поглянув у її бік: - Ти не захворіла?" – Дівчина не встигла відповісти, замість неї відповів Блейд: - "Вона намагається в такий спосіб попередить вас, що Полковник не любить, коли йому заперечують у всьому, що стосується фінансових справ, - саркастично усміхнувся Блейд, і додав, перемінивши усмішку на цинічну: - Для нього, повне утримання банди як за честь, і справа його життя. І за порушення цього правила, а воно одне з головних, слідує відповідне покарання." – Слова Блейда звучали в повній тиші, навколо нього, немов, утворилась полоса відчуження. Це був відкритий виклик Полковнику, вияв не поваги до нього, на це досі ніхто не наважувався. Не було потреби, адже він завжди слідував інтересам друзів, в першу чергу. Друзі з подивом дивились на Блейда, подібний виступ був подвійно дивним, його знали як не любителя конфліктів. І тільки Скайлеб, більш здивований словами, ніж реакцією на них, запитав: - "І яке ж покарання?" – "Віджимання, Полковник вважає, що подібним чином покращується мозкова діяльність." – На цьому він закінчив свою виставу, не відомо для чого влаштовану, і мовчки залишив кімнату, Кора пішла за ним, від сорому за виступ свого друга опустивши очі. Полковник зробив вигляд, що нічого суттєвого не відбулось, і продовжив розмову.
Було домовлено, що сьогодні Скайлеб відпочиває, а завтра від самого ранку він займається влаштуванням всіх справ, Либідь та Хорив мали попіклуватися про машину та певну суму на перший час.
Мавр дійсно зробив свою справу, мавр дійсно має піти...Не помічаючи нічого перед собою, Блейд топтався по деталям, проходячи до другої кімнати. Стараннями дівчат кімната нагадувала чоловічий будуар, стіни та підлога вкриті товстими килимами, два низенькі дивани, велике крісло, сучасна техніка для музики та відео, кілька полиць з дисками та припасами, невеличка шафа для одягу. От і вся обстановка, раніш це радувало око, та зараз, Блейд перебував в стані прострації, в тому стані коли людина нічого не помічає, і ні кого не помічає. На душі було гірко та пакостно, гидко, ніби він нажрався фекалій, чи по лікті порпався в них. А вважалось, що він на довго забув про цей стан, що передував відчуттю повної самотності. Як і вважалось, що він не сам, з'явились, нарешті, люди яким можна вірити до абсолюту. І, як завжди, коли він відкривався, отримував сильного ляпаса, ніби в попередження – мовляв не дозволяй, щоб тобі лізли в душу. І, а йому не звикати, навколо нього знову утворено поле самотності; він знову повернувся у світ внутрішнього болю, повної не віри та зневіри. Він знову дозволив залізти в душу, та більш цього не буде.
Ситуація була простою, як два на два, та вона була такою тільки на перший погляд. Коли подивитись озброєним оком, відкривався один факт, що, власне, й був причиною такого падіння. В заяві Полковника, що він не належить цьому часу, була виказана не повага, зневага з боку очільника банди до Блейда. Здавалось би дрібниця, він дізнався справжнє лице друга не в приватній розмові, а так, між обговоренням справ. Та це було тільки на перший погляд. По своїй натурі, Блейд ідеаліст. Коли довіра, то повна, без приховувань та зволікань, коли кохання, то до самозречення. В дружбі Блейд не міг допустить помилок, від друзів вимагав багато, від себе вимагав ще більше, маючи змогу бачити людські емоції, не звертав уваги на дрібні огріхи поведінки та спілкування, та коли справа стосувалась довіри, чесності, тут він був категоричним.
Його погляд перейшов на Кору, вона саме в цей час приготувала каву, і поставила на столик поруч; тут же обличчя перекривила цинічна гримаса болю. Якщо до цього моменту в ній бачив близьку людину, яка намагається йому сподобатись, то зараз вона була абсолютно чужа, і належала зовсім до іншого кола людей, чужих йому людей. По своїй натурі він належав до крайніх індивідуалістів, дивне поєднання, яке важко було зрозуміти, краще було просто прийняти. Якщо образити його було дуже важко, то причинити біль, дуже легко, і чим ближчою була людина, тим більшим був цей біль; як говориться – своє б'є сильніше. Він міг вибачити все, крім трьох речей – зради, обману та зневаги до своїх почуттів та поглядів на життя. Якщо подібне траплялось, він поривав з цією людиною, без намагань з'ясувати стосунки чи вказати на допущені помилки; останнього просто не вмів. В більшій мірі це стосувалось людей, що підпадали під графу "мої люди". Це накладало на спілкування з ними особливий відбиток, за них він був готовий відповідати перед всім народом, за них був готовий поручитись життям, як перед земним так і перед небесним судом. І подібного, справедливо, вимагав з них. Та коли людина обдумано йшла на крок розриву з ним…
Блейд болісно скривився. Полковник кричав, що він може вірити йому, вірити та довіряти, так само говорили всі інші. Кричать то кричали, та змовчали про справжню сутність, справжнє обличчя Полковника. Здавалось би цю ситуацію можна обіграти по іншому, посміятись, звернути на жарт. Та Блейд людина крайностей. Йому причинили біль, зневажили його почуття та довіру, і він має піти..
Стоп! Він в своїй хаті. Піти мають ці люди, яких тільки не давно почав називати своїми, які добре знали, що це означає. Кілька днів, що необхідні для купівлі будинку та оформлення паперів на власність, він ще потерпить, а потім.. Хай всі забираються під три чорти, йому не звикати до самотності, надто мало пройшло часу, щоб забути звучання власного голосу в порожніх кімнатах. Ось тільки зараз він став значно розумніший. Більше ніколи нікого не впустить в свою душу, нікому не дозволить порушити тишу самотності. Так, він завдячує Полковнику, завдячує життям. Полковник змінив його матеріальну сутність, навчив як вижити в цьому божевільному світі, відкрив його приховані внутрішні сили, допоміг стати на ноги. Далі він справиться і сам. Абсолютно сам він не буде, це ясно, та зараз він краще використає своє вміння впливати на людей, і сам створить для себе людину, яка буде цілковито відповідати його уявленням про ідеали людини та її життєвих правил. З нього досить пустих пошуків та намагань бути щирим та чистим, надто довго, можна і потішити власне самолюбство..
Він не помічав як обличчя Кори скривила гримаса болю. Вона мовчала відтоді як зайшла за ним до флігелю, звично роблячи вигляд, що її нема в кімнаті. Вона добре пам'ятала своє життя до того моменту як її знайшли в Києві; виховувалась в інтернаті, тільки осінню почала самостійне життя. Трапилась прикра історія, через яку вона й опинилась на засніжених вулицях столиці, і померла б там, коли б її не помітили дивні та божевільні люди. Для яких вона стала сестрою та другом, які повернули її до життя, надали новий його сенс. Ось тільки чому вона весь час бачить тільки Блейда, чому весь час шукає його погляд, ніби від нього залежить її життя? Чому вона бачить тільки одну постать поруч себе? Високу, трохи сутулу, яка завжди тримається дещо уособлено, і мало приймає участі в веселих розвагах друзів, мало коли говорить, а коли говорить, то висловлюється коротко та стисло. І весь вільний час проводить в майстерні, збираючи свій перший байк. Він взагалі мало коли розтуляв рота і мало коли дивився у вічі. Завжди ж говорив коротко, а коли дивився у вічі – близькі люди бачили тепло та підтримку; чужі люди бачили цинічну усмішку, людини якій видні всі їхні ниці поривання та бажання.
З той час, що провела в компанії дивних та щирих людей, Кора встигла пройнятись їхніми поглядами на життя, закохалась у музику, відкрила для себе рок, захопилась всім тим, що було основою життя цих шаленців. В дівчатах вона знайшла старших сестер, що почали вчити всьому, що вони самі знали, в хлопцях – знайшла друзів та братів, які опікались нею, і дивились тільки як на сестру. Та чомусь вона намагалась завжди бути поруч Блейда, відчувати тепло його плеча, підтримку за лікоть, відчувати його подих на спині. Навіть в майстерні, коли він займався збиранням вузлів, вона знала коли він хоче кави, коли голодний, або налаштований поговорити, і обговорити кілька цікавих, літературних тем, або просто поговорити. Саме з ним вона могла бути цілковито відвертою, і єдиному йому призналась, що досі цнотлива. Вона не забуде як після почутого, погляд Блейда на мить перемінився, став більш теплішим, ніжнішим, в ньому промайнула, не властива йому ніжність. І потім почала помічати як погляд спрямований на неї починав набирати іншого забарвлення; він ніби обіймав її, пестив, і від цього серце дівчини починало битись сильніше. Проте зараз..
Вона була німим свідком вистави влаштованої Блейдом, і краще всіх зрозуміла причину його зриву. Ось тільки, загальний фон ситуації її мало зачепив, хвилювало інше. Між ними було встановлено емоційний канал, по якому Блейд міг знати та відчувати всі її почуття, та переживання, по якому забирав на себе весь її біль, передаючи від себе позитивні хвилі підтримки. Канал було встановлено не давно, і вона добре відчувала підтримку Блейда, така собі хвиля мовчазного розуміння один одного. Зараз ця хвиля пропала, обірвана грубо і болісно. Від свідомості Блейда віяло холодом та байдужістю. Кора почала відчувати як болісно защемило серце, як почало не вистачати повітря.
Блейд кілька годин просидів в кріслі, не помічаючи нікого та нічого навколо. Байдуже приймав піклування Кори, коли вона готувала для нього каву чи приготувала кілька бутербродів, він не помічав її болісного стану. І тільки палив сигарету за сигаретою, струшуючи попіл на себе чи на килим.
Виступ Блейда, причина подібного зриву, була відома тільки Полковнику, і тільки йому зрозуміла. Інші списували на появу сторонньої людини в будинку, а Скайлеб тільки здогадувався, тільки не міг висловити в голос.
Влаштувавши Скайлеба на відпочинок в іншій кімнаті, Полковник хотів одразу ж піти до майстерні, щоб з'ясувати причини, але наткнувся на хвилю повного відчуження, що йшла з майстерні. Блейд не хотів нікого бачити. І це було зрозумілим, та коли з майстерні, фактично вивалилась Кора, Полковник миттю був біля флігеля. Підхопив на руки і передав дівчину Хориву. Сам же пройшов до кімнати.
Блейд міг позмагатись зі Сфінксом в непорушності та не зворушливості. Прямий погляд мимо екрану ТV, на якому показували черговий серіал –бойовик, опущені плечі, і тільки періодичний рух руки з сигаретою, піднялась та опустилась. Як маріонетка, яку хтось смикає за мотузки. Погляд Блейда не перемінився, коли екран заступила фігура Полковника, як і вираз обличчя, його просто не бачили. Мовчати за таких ситуацій дуже важко. І очільник вирішив не мовчати: - "Я прийшов вибачитись.." – тихо мовив. Обличчя Блейда тут же скривила гримаса болісного цинізму, не зворушливим голосом він відповів: - "Ти добре знаєш, мене важко образити, Полковнику. Легше завдати болю, сильного болю коли називав людину своєю, коли вірив до абсолюту, - Блейд навмисно зробив наголос на слові "вірив". – Ти не можеш уявити як мені зараз боляче." – Полковник міг тільки співчутливо похитати головою, він поважав погляди на життя кожного з своєї команди, життєві правила встановлені за життя. Розумів, що сам би Блейд не довів ситуацію до такого стану. Він багато вимагав від друзів, та ще більше вимагав від самого себе. Саме тому мав право на свої крайні погляди, отримуючи від дружби та кохання все, або нічого. Полковник спробував пом’якшити ситуацію: - "І це все із за того, що приховав від тебе справжнє своє лице?" – промовив з легкою іронією, у відповідь Блейд на мить подивився Полковнику у вічі. І цього було достатньо, щоб побачити його біль. В такому стані людина можливостей Блейда здатна наробити багато дурниць, і тільки через біль та власний відчай. І він ніби відчув легке побоювання Полковника. Саркастично усміхнувся, і тихо промовив: - "Можеш не хвилюватись, ні тобі, ні твоїм друзям нічого не загрожує. Я багато чим вам всім завдячую, особливо тобі. Я позбавився минулого, вийшов на новий рівень життя, - задумавшись, Блейд запалив нову сигарету. Ніби продовжуючи думати, промовив у голос: - Мабуть, я піду з банди, так і не вийшовши з вами на дорогу. Ти сам добре знаєш, я завжди пориваю з тими людьми, які завдали мені болю." – "І нічого не можна зробити?" – розгублено запитав Полковник. На його очах руйнувався повітряний замок його мрій, його задуму. Як він зможе поставити світ на дибки, коли втратив довіру такої людини як Блейд? В цей же момент Блейд рішуче, мов скинув тягар непорушності, піднявся з крісла. Було видно, що він прийняв рішення, про яке тут же повідомив: - "Дякуючи тобі, я зібрав певну суму, якої вистачить, щоб відпочити і знайти пристойну роботу. Я зараз вирушаю на Одесу, коли ж повернусь.." – Полковник зрозумів красномовну мовчанку, тамуючи внутрішній біль від розчарування, відповів: - "Так, нас тут вже не буде.." – "І заберіть деталі байка, це вже без мене.." – голос Блейда зірвався, йому теж було боляче від розчарування, та він швидко взяв себе в руки. Прийнявши рішення завжди йшов до кінця, як би не було боляче та важко.
Обминаючи Полковника як порожнє місце, Блейд почав ходить по кімнаті, готуючи одяг, щоб переодягнутись, та речі які хотів взяти з собою. Полковник напружено шукав виходу з ситуації, головне було затримати Блейда, знайти можливість переконати його в протилежному. Погляд наткнувся на деталь жіночого одягу, це була ідея. – "А Кора? Ти подумав про неї? Ти подумав, що буде з нею?" – запитав, і тут же наткнувся на погляд Блейда. По його обличчю пройшла хвиля нерішучості, на мить Полковник зрадів, він знайшов причину по якій Блейд лишиться, та це була лиш мить. Блейд знову став цинічним та саркастичним, швидко закінчив одягатись, та збирати речі. – "Все, я полетів, зараз по мене заїде машина." – "Ти до друзів не зайдеш?" – запитав Полковник, в надії, що вони зможуть його затримати. Але помилився, Блейд на порозі флігелю озирнувся і запитав: - "До яких друзів? – критично підняв брову, і завершив прощання одною фразою: - Тепер я знову сам.." – махнувши на прощання рукою, зник в сніговій завірюсі.
Чорніше грозової хмари Полковник повернувся до кімнати. Ні на кого не зважаючи дістав з похідного бару готельні пляшечки з алкоголем, і одну за одною, випив кілька штук. Вже потім одною фразою відповів на мовчазні запитання друзів: - "Все, приїхали.." – і важко сів на диван, похиливши голову на руки. Все було зрозуміло й без слів. Друзі мовчки перезирнулись. Тут важко було сказати хто правий, хто не правий, через Хорива вони знали про результат розмови, і причину розриву. Частину вини Полковника вони брали на себе, хоч з іншого боку і особливої вини не відчували. Виконували мовчазне прохання Полковника не розповсюджуватись про його минуле, а Блейд ніколи не задавав зайві запитання, радіючи тому, що вже не сам.
До тями Полковник пройшов тільки за дві години. По тілу розпливалась болісна слабкість, по всьому Блейд почав обривати канали емоційного звязку, по яким забирав на себе всі переживання та внутрішній біль всіх з команди, посилаючи позитивні хвилі підтримки. Гаряча кава допомогла зняти болісний пост-ефект, а потім його покликали до іншої кімнати, Скайлеба там не було. На ліжку лежала Кора, бліда та слаба, вона нагадувала ту, якою її знайшли майже місяць назад. Полковник перевів погляд на Либідь, і запитав: - "Що з нею? Давно вона так?" – "Вже дві години не приходить до тями, втрачати її почала ще раніш. Скоріш всього це через обрив емоційних каналів, вона не тільки знала, що хоче Блейд, але й отримувала від нього левову частину життєвої енергії. Без якої довго не протягне, він і справді основа її життя.. Без нього вона.." – і Либідь розгублено розвела руками. На її очах були сльози, вона так полюбила цю дівчину, вона і Таня стали ніби рідними сестрами. А зараз.. Помітивши сльози на очах Тані, Полковник не міг довго зволікати. Підхопився на ноги, голос був стриманим коли почав віддавати накази: - "Хорив, байки до виїзду, Щек, спробуй відстежити Блейда." – "Коли він хоче, може випасти з реальності. – болісно скривившись відповів Щек, і додав: - Телефон вимкнуто." – "Ясно.." – відповів Полковник, починаючи одягати свій комбінезон. Друзі вже давно знали про його спец обладнання, добре знаючи, що воно належить тільки Полковнику, знаючи, що технології майбутнього завжди стануть в нагоді, а тому й не сильно цікавились призначенням багатьох приладів.
Те, що задумав Полковник виходило за всі рамки. Він хотів через ментал вийти на Блейда, ризикуючи спалити прилади або втратить свідомість через перенапругу – знайти людину без маяку, просто не реально серед тисяч і тисяч чужих свідомостей, і, вже тим більш, не можливо відстежити цю людину. Необхідно побувати там, де ця людина встигла наслідить, і від того місця починати пошуки. Іншого виходу Полковник не бачив, і свідомо йшов на власний ризик, не маючи бажання ризикувати життям дівчини. В такому і тільки в такому випадку Блейд не зможе відмовити, і повернеться додому. Вже потім він, Полковник, спробує домовитись з Блейдом. На знак готовності Хорива, коротко кинув: - "Виходимо, Либідь підключи Кору до систем життєзабезпечення, не дай їй померти. А я поверну Блейда, чого б це мені не коштувало, на спині притягну. " – і вискочив на двір. Його висока постать тут же зникла в поривах вітру та завірюсі. На кону життя. На кону віра в любов та довіра до друзів. Є для чого ризикнути.
Душа Блейда болісно намагалась заспокоїтись, свідомість, налякана новим ударом, заховалась по далі. Тепер вона на довго заляже в коматозному стані. Блейд звично увійшов в стан самозаглиблення, стан самотності, коли відповідаєш тільки сам за себе, за свої вчинки та свою поведінку. Надто мало було в нього часу, щоб переконатись у тому, що є на світі дружба та інші світлі почуття, що роблять життя більш насиченим, надаючи йому барвистого забарвлення. Проте зараз він і сам спроможний зафарбовувати його в ті барви, в які сам захоче. Тепер він не буде прислухатись до голосу совісті та йти на поводу в меркантильних правилах не шкодить людям та не використовувати свої сили у власних цілях. Не буде зважати на людей, на ту сіру масу, і не буде думати про можливі негативні наслідки. Його й раніш мало хвилювали думки сторонніх, а зараз, так ще більш нічого не хвилює. Почуття та бажання людей стали зрозуміліші ще більше, їхня ницість видна ще краще. Саме тому, не озираючись за спину, не думаючи про наслідки, він дістав квитки на Одесу, застосувавши прийом Фольфа Мессінга. Вже за пів години до відходу потягу сидів в купе СВ вагону, мило бесідуючи з своєю попутницею; її він зловив тут же на вокзалі на ментальний гачок. Дівчина сподобалась йому з першого погляду, відпочинок міг бути більш приємніший, коли поруч буде гарна дівчина. Все інше його не цікавило, позбавити її деякої індивідуальності було легко. По його задуму вони мали познайомитись під час поїздки в Одесу, під час якої знайомство могло перейти в іншу площину. Що буде далі, Блейд намагався про це не думати, і зараз відверто милувався дівчиною через темні окуляри.
Повільно, мов би з неохотою, потяг рушив у снігову заметіль. За кілька годин вогні столиці лишились далеко по заду. А в затишку та теплі купе, в романтичній обстановці яку так люблять молоді та не досвідчені дівчата, розвивалось знайомство між красунею дівчиною та молодим чоловіком. На столику височіла пляшка дорогого вина з вагону-ресторану, відкрита коробка дорогих цукерок, в купе витали аромати дорого парфюму та вишуканих сигарет. Попутники вже встигли познайомитись, і встигли споловинити пляшку вина, і по всьому швидко мали дійти до спільних висновків та результату знайомства. Молодий чоловік грав на публіку, і хай нею була тільки дівчина, що слухала його розтуливши ротика, та не відводячи від нього захопленого погляду. Відчуваючи прилив дивного красномовства, прилив сил, не звичного розслаблення, він розпливався в компліментах захоплюючись красою дівчини. Згадував класиків та цитував на пам'ять вірші Пушкіна та Лермонтова, в яких оспівувалась жіноча краса і жіночі принади. Було видно, що досить швидко дівчина буде готова їсти з його рук, виконувати його найменші прихоті. Її уста збуджено заокруглювались, погляд та жести були красномовніші за будь які слова. Вона відкидала спину на м'яку оббивку стінки купе, виставляючи на огляд пишні форми грудей, закидала ногу за ногу, відкриваючи оголене стегно. А він все підливав вино в чайні стакани, який дівчина піднімала з такою елегантністю, ніби це був самий дорогий кришталевий келих..
В якійсь з моментів погляд Блейда затуманився, образ дівчини розплився, його місце зайняв образ Кори, а потім все минулось, навпроти нього сидіть попутниця, імені якої й не намагався запам’ятати, вона готова до переходу спілкування в іншу форму, ось тільки чому у нього спина мокра від поту? Пересилюючи себе, спокійно та з усмішкою Блейд мовив до дівчини: - "Вибач, красуне, я на кілька хвилин залишу тебе.." – і вийшов з купе. Від раптової слабкості його почало кидати то в піт то в холод, ноги не тримали, щоб встояти схопився за поручні вздовж коридору. Притиснувся до вікна, чоло палало мов у вогні і це принесло полегшення. Нерухомий погляд у снігову завірюху, пориви вітру закручували падаючий сніг у неймовірні вузли, то кидали на землю то піднімали у повітря снігові закрути. Блейд легко похитав головою, не відриваючи чола від вікна – важко зараз тим, хто в дорозі. І тут же помітив два вогні, вони йшли на деякій відстані від потягу, і не нагадували вогні фар на машині, хоч рухались паралельно та на одній швидкості. Блейд швидко здогадався, що це могли бути за вогні: - "Байки.. так їздять тільки ці шаленці Полковника.." – про себе мовив, відчуваючи як з глибини свідомості піднімається відчуття провини, йому ставало соромно за свій вчинок. Це був пост –ефект від його поведінки в Карпені. Якщо його правота була абсолютною, то ніколи не ставало соромно, ні зараз ні потім; та коли він сам хоч на хвилину був не правий, відчуття провини переростало в біль. Але й це не було причиною повертатись, одною з головних рис його поведінки було вміння забувати тих людей, з якими колись був близьким, забувати ті події, справи, що їх колись поєднували. Він надто довго вчився забувати, дуже довго він за ново переживав кращі миті подібного спілкування, дуже довго він за ново переживав причини розриву, от і довелось вчитись забувати. І вже колись знайоме обличчя не викликало приступ болісних спогадів, воно було чуже, і не могло завдати болю нагадавши про минулі події, про ті часи коли він відчував себе щасливим.
Емоційні канали, що поєднували з друзями, він почав обривати ще в машині, знаючи, що в потязі буде важче; щоб відчуття були менш болісними встановив навколо себе захист, так зване дзеркальне поле, воно відбивало весь сторонній вплив на його свідомість чи на нього самого..
Новий приступ болю мало не повалив на підлогу коридору вагона. До болю стиснув поручні. Він просто псих, псих-самітник, як назвала його колишня подруга. Так образити людей, образити тих, кому завдячує життям.. Блейд продовжував дивитись у вікно. По всьому вздовж залізничної колії йшла дорога, вона вже вийшла за межі населеного пункту, і тільки в повній темряві потяг вперто супроводжували два вогні потужних фар. Він людина крайностей і ніколи не повертається туди, де йому зробили боляче хоч раз.
Блейд дивився у вікно, крім вогнів та хуртовини, бачив і своє відображення. На якусь мить воно затуманилось, на його місці виникло обличчя Полковника, а в ментальні прозвучав його голос: - "Блейд, повертайся.." – Той тільки похитав головою, через приступ болю, відповів: - "Для чого? Ти ж добре знаєш, я людина крайностей.." – "Та не мороч мені голову своїми крайностями, ти просто псих, псих якого ще світ не бачив, - ментальний посил був такої сили, що Блейд ледве встояв на ногах від його болісного наповнення. – Я не правий, варто було ще раніш врахувати всі твої звички та правила. Не подумав.." – "Пізно щось виправляти..вибач.." – Погляд образу у вікні став жорстким, ментальний посил набув ще більшої сили, Блейд ледве не кричав від болю, намагаючись обірвати ментальний контакт, але сили були не рівні: - "Кора помирає.." – "Ти тільки із за дівчини хочеш мене повернути?" – Блейд мав великі сили, впевненість в собі допомогла встояти на ногах, та він відчував, його на довго не вистачить. Сила Полковника наростала, як і його ментальний сигнал: - "Вона тільки один з головних факторів.. Я не можу поставити світ на дибки, якщо не зможу довести тобі, що любов та дружба існують, якщо ти сам не повіриш у це.. А це залежить тільки від мене та тої дівчини, яку ти знайшов.. Все, часу зовсім не лишається, вирішуй, або – або.. Я теж вмію доходить до крайностей… Про дівчину в купе можеш забути, тільки лиши їй кілька сотень, щоб вона могла доїхати назад. Не змушуй мене зупиняти потяг і витягувати тебе з вагону силоміць!" – В цю ж мить Блейд ніби прозрів. Два байкера в хурделиці, ними могли бути тільки Полковник та Хорив. Тільки вони здатні на подібні вчинки, божевільний задум гнатись за потягом в таку погоду. І це тільки із за того, що він психанув і його псих зайшов надто далеко. – "Полковник, Хорив, це ви на байках.." – "Ні, коні в пальто.. – долинув ментальний голос Хорива. – Не мороч мені мої круті яйця, вискакуй з вагону.."
Збори були швидкими. Дівчина спала приспана впливом Полковника. На ранок вона забуде про красеня-попутника, і буде пам’ятати тільки фіктивну причину поїздки, в сумці вона знайде кілька тисяч гривен, які нібито зібрала для прогулянки по Одесі. Ще раз окинувши поглядом купе, Блейд вийшов в коридор. Наплічник на плечах, доведеться пригати з вагону, необхідно, щоб руки були вільними. Виходячи в тамбур окинув поглядом коридор, знімаючи за собою ментальні сліди свого перебування тут, на ранок ніхто й не згадає про дивного пасажира, який і в ночі не знімав темні окуляри. Вправно відкрив двері, підняв приступку східець, виглянув з вагону. В обличчя війнуло пронизливим вітром, потяг відчутно пригальмовував, по всьому скоро міст, якщо пригати то зараз. І він скочив з вагону по його ходу, звично групуючи м'язи, відчутно впав на сніг, покотився, розкидаючи руки гальмуючи падіння. Схопився на ноги, потопаючи по коліна в снігу, пішов на світло фар від двох байків. За спиною прогуркотів потяг, в пів темних вікнах спали, до всього байдужі, пасажири. Через кілька хвилин Блейд вийшов до байків. Винувато опущена голова, на пальто сніг, на голові сніг, на обличчі замерзали сльози провини. Йому було соромно, соромно до болю за свої вчинки.
Дві гордовиті постаті на потужних байках, тільки вони були здатні змагатись у швидкості з потягом, не зважати на погоду наздогнати і йти на рівних швидкостях, що було б коли дорога йшла в бік від колії? Напевно, точно напевно, гнали б і далі вздовж поки не вийшли б на Блейда і не переконали у помилковості його суджень. Або.. зупинили б потяг, це в стилі Полковника. Блейд став перед світлом фар головного байка, опустив голову, і тихо мовив, знаючи, що його почують: - "Вибач, я псих.." – Хуртовина припинилась, вітер вщух. Полковник зняв шолом, втомлено усміхнувся: - "Я знаю, всі ми маємо право на помилки, - в його голосі була втома, важко було відстежити ментальний слід лишений біля віконечка одної з кас. Важко було наздогнати потяг, та вийти на ментал, на закриту свідомість, ще й керувати байком у таку погоду, та все позаду. – Та це тільки початок, постарайся, щоб твої психи були менш болісні для всіх нас.." – "Обіцяю, братику.." – зараз Блейд був готовий обіцяти все, що завгодно. – "Не варто, досить одного твого слова." – стримано усміхнувся Полковник, відчуваючи як спадає напруга після такого втомливого та напруженого перегону, Блейд почав нарощувати емоційні канали, назад можна вже не так поспішати, Кора врятована. А дома на всіх чекає ще один сюрприз, хотілось, щоб це прозвучало в інший час та необхідно це зробити зараз.
Додому вони повертались не поспішаючи. З подачі Полковника, коли впевнився, що Кора прийшла до тями, вони біля години просиділи в кафе. Ні Полковник, ні Хорив жодним жестом чи словом не нагадували Блейду про його зрив. Від цього в самого Блейда болісно щипало під серцем, і душа сповнювалась вдячністю та повагою до цих шалених та божевільних людей.
За три години вони були дома. Обсипані снігом, втомлені, з обмороженими щоками та кінцівками, ввалились на кухню. Блейд винувато озирався довкола, відчуваючи на собі іронічну усмішку Либідь, лукаві погляди інших, розштовхуючи друзів на кухню вибігла Кора. Не зважаючи на присутність друзів, на запорошене пальто Блейда, вона кинулась йому на плечі, обійняла, а, заспокоївшись, почала щосили бити по його грудям, мало не в сльозах примовляючи: - "Більше так не роби, ти не маєш права так чинити… краще накричи, побий посуд, вдар мене, тільки більш так не роби.." – і знову обнімала, і знову била по ньому маленькими кулачками, поки без сило не притислась до нього. На підлозі розпливались калюжі талого снігу з під взуття. Блейд був дома, серед своїх людей. Після подібного вчинку він міг чекати чого завгодно, тільки не мовчазного схвалення дій Полковника та мовчазної радості від його повернення в рідне коло. Мить зустрічі урвав Полковник, тихо подав розпорядження: - "Щек, Кий, гляньте на байки, накрийте чимось, дівчата, подивіться чим можна підкріпитись, ми всі вибились з сил. Думаю сьогодні ніхто спати не ляже, мені є ще, що сказати вам усім, щоб потім не виникало подібних ситуації. Блейд показав, що ми не повинні більше приховувати один від одного власні таємниці. Приховане завжди стає явним, інколи причиняючи біль, я не хочу, щоб подібне колись повторилось."
Ще ніколи затишна кімната Блейда не приймала стільки бажаних гостей. Дев'ять чоловік, об’єднаних одною метою зібрались цієї пізньої ночі, і були готові сидіти до самого ранку, тихо розмовляючи, слухаючи музику, та радіючи тому, що вони мають можливість тут і зараз разом зібратись. На ранок було заплановано багато справ, та це буде тільки ранком. Зате зараз можна забути, що за вікном холодна зима та завірюха, в кімнаті тепло та затишно. На журнальному столику нарізка, солодощі, дороге вино, друзі сиділи один біля одного, щоб можна було відчути дружнє плече, чи доторкнутись ліктем, відчувши тепло рідної людини. Головував за столом Полковник, і це було вірно, сьогодні кожен з них переконався на, що він ладний піти, щоб повернути в рідне коло заблудну душу, і порятувати ще одну. Його авторитет збільшився мало не в сотні разів, та головне, саме цієї мети він не хотів досягнути; тої поваги, підтримки, що отримував від друзів, було цілковито достатньо. Він вже встиг відігрітись в теплі кімнати, як і Хорив, якому було достатньо отримати з рук коханої дівчини келих з гарячим глінтвейном, щоб відчути себе в теплі та затишку. Коли Щек налив по келихам по новій порції, Полковник жестом попросив уваги, коли ж тихі розмови затихли, почав говорити, не відводячи погляду від Блейда, власне йому й призначались ці слова: - "Я змушений признатись, що у мене є одна таємниця, яка в дальнійшому може зіпсувати комусь з нас життя, - Блейд опустив голову, і з під лоба кинув у бік Полковника ображений погляд, та кепкувати з нього, чи ставити на вид його псих нікому не прийшло в голову, а очільник банди продовжив: - Більше пів року назад, коли нова банда тільки – тільки виходила на дорогу, з берегів Чорного моря нас зірвав крик про допомогу. Він невпинно гнав нас сюди, поки ми не вийшли на дивну людину, яка стала нашим другом, нашим братом. Трохи раніш до цього, я мав зустріч з людиною зі свого часу. Тоді я повідомив, що лишаюсь тут, новина була не такою не сподіваною, як я сподівався. Мені повідомили, що в цьому часі лишилось більше кількох тисяч людей, подібних до мене своїм вихованням чи навиками виживання. Це й подало думку створити банду байкерів, що будуть здатні поставити світ на дибки. Ця ж людина повідомила ще один факт, що дозволив зрозуміти, чому я почув крик про допомогу на такій відстані. Справа в тому, що прибульці з майбутнього не зовсім звичайні люди. Крім того, що всі ми наділені великими внутрішніми силами, і якими вчились володіти все життя, крім того, що ми всі випускники академії розвідки не відомого простору, і маємо навики виживання в самих небезпечних точках, володіємо всією науковою базою свого часу, нас всіх створено штучно. Так, ми люди з пробірки, ми не маємо рідних та сімї, можливо саме це й змусило нас шукати її тут, в вашому часі. Генетичний матеріал, що пішов на наше створення, йшов з самих кращих людей всього світу, бралось саме головне, перевірялось, і складалось до купи; в деякі моменти проводились зміни в генетичному матеріалі, це приводило до того, що отриманий організм на виході отримував значно більшу фізичну силу, спритність, більшу реакцію, я вже не говорю про розумові здатності. Проте ці люди не вміли самого елементарного, не вміють критично оцінювати ситуацію, і більш схильні думати по стандартам, шаблонно. Я таким не був, що й привело до того, що після випуску опинився на вулиці з мізерною пенсією.. Не важливо як я провів три роки на цій пенсії, поки мене не відправили в ваш час. Не важливо яке було завдання, головне, я його виконав. Суть в тому, що людина з мого часу, передала прізвище людини, з якої взяли більшу частину мого генетичного матеріалу. Ця людина.. – Полковник зробив довгу паузу, обвів усіх присутніх довгим поглядом, поки не зупинився на Блейді, і повторив: - Ця людина, наш друг Блейд.." – і коротко усміхнувся. Тут були люди яких важко чимось здивувати, та ця новина справила ефект вибуху бомби, тільки зі значно менш руйнівним ефектом. Самим спокійним виявився Блейд. Він тільки перелив вино, яке наливав у келих дівчині, і вражено поглянув на Полковника. Схопився коли помітив калюжу з вина, і тихо вигукнув: - "За які гріхи?" – ніхто не зрозумів чого це стосувалось, слів Полковника чи розлитого вина. – "Не знаю, - Полковник зрозумів його краще всіх, - тільки ти сам можеш не помічати нашу спільну схожість, може в рисах обличчя, чи в поведінці.." – "А я ще дивувався, чого ти так схожий на мого персонажа Дарела, то виходить.." – "Так, - з легкою усмішкою підтвердив Полковник, - ти мій генетичний предок." – "Ось чому я відчуваю тебе сильніше і краще інших, тільки не в здумай на цьому грати, я завжди можу нагадати хто з нас старший.." – і Блейд разом з Полковником голосно розсміялись. Друзі приєднались до цього веселого сміху, вони погано розуміли суть справи, і тільки раділи тому, що вони всі разом. Тільки Скайлеб озирався довкола, коли ж сміх припинився, в повній тиші він запитав: - "Зрештою, хто мені скаже, де я опинився? Серед божевільних байкерів, що здатні поставити світ на дибки? Чи серед втікачів з психлікарні?" – "А ви де хотіли б опинитись?" – іронічно запитав Блейд. Скайлеб уважно подивився на молодого предка Полковника, помітив добродушну іронію людини яка бачить його наскрізь, опустив голову і відповів: - "Яка з рештою різниця? Краще бути з вами, ніж опинитись за бортом життя.. Тільки про мою сімю не забувайте, і я цілковито ваш." – Полковник серйозно хитнув головою, і поглянув на Либідь: - "Кожного тижня почнеш висилати по тисячі доларів, поки ми не влаштуємо питання з клубом та житлом для всіх нас, потім займешся влаштуванням Скайлеба та його родини." – "Так, Полковнику." – стримано відповіла Либідь, Хорив же тільки вдячно поглянув у його бік, тепер ні він, ні батько не будуть хвилюватись за своїх рідних, вони забезпечені будуть всім необхідним, навіть при великому марнотрацтві і мати і молодша сестра не будуть сидіти без грошей.
Вони вийшли на ганок подихати свіжим повітрям. Завірюха вщухла, піднімалось сонце. День обіцяв бути теплим, зима закінчувалась. У них ще так багато роботи. Та вони разом, а разом, гуртом, вони й справді здатні поставити світ на дибки, як тут не згадати слова з відомої пісні..
Посмотри как узки бриллиантовые дороги
нас зажали в тиски бриллиантовые дороги
чтобы видеть их свет мы пили горькие травы
если в пропасть не пасть все равно умирать от отравы
на алмазных мостах через черные канавы
парят над нами парят
помрачая рассудок
бриллиантовые дороги
в темное время суток.
ID:
374467
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.10.2012 06:37:28
© дата внесення змiн: 31.10.2012 06:37:28
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
