Розділ третій.
Влад не грішив, коли, говорив, що буде охороняти сон своєї принцеси. Лягати спати вже не було сенсу, до ранку лишалось буквально кілька годин, а лягати перед самим світанком він не любив, вже краще дочекатись сходу сонця на ногах, хай і потім від чергового безсоння вживання кави буде більшим ніж частіше. Хоча з іншого боку, можна застосувати перевірений спосіб відпочинку, і набирання внутрішньої енергії, а вона вдень стане в великій нагоді.
Цей спосіб, коли б про нього дізналось командування, перетворив би Влада на піддослідного кролика, і закрив би шлях до великого простору. Це була дика суміш дихальної гімнастики ушу, гімнастичних вправ, де рухи виконувались на рівні грудей і не піднімались вище голови. Суть приховувалась у відкритті енергетичного каналу з просторів Всесвіту, в активації роботи всіх сил самого організму людини, і займала всього пів години, давала змогу тривалий час обходитись без їжі, та води. Звичайно, зловживати подібним не можна було, та в цьому був ще один сенс, сильний сенс. Активація енергетичних сил організму приводила до утворення енергетичного шару на долоні, він був видимий в спектрі випромінювання аури, і був спроможний завдати сильного внутрішнього удару людині, або вплинути на її психо-фон таким чином, що з людиною траплялись різні неприємності. Влад на власні очі бачив до чого привів подібний шар, і затявся більш не застосовувати ці сили, а тільки для відпочинку, набирання нових сил для нових звершень.
От і зараз він звично прийняв позу полу-лотоса на підлозі. Дихальними вправами очистив свою свідомість, підгодовуючи до поєднання з енергією простору. І реальність втратила для нього свою цілісність, час зупинився, вся його постать ніби завмерла в статиці не рухомості та спокою.
Влад не знав скільки він пробув в астралі, але знав, що вихід був не випадковим, переміна в загальному фоні вивела його з стану забуття. Часу перебування там було достатньо, відчув як сили переповнюють його, тільки тоді звернув увагу на переміни в сфері свого сприйняття. Причина була тривіальною, Таня на мить втратила відчуття присутності Влада в кімнаті, і проснулась вся в поту і від власного крику. Мало не захлиналась в істериці, коли почула над собою голос Влада, і побачила його темний силует над собою. Вона по дитячому ще раз схлипнула, обхопила його за шию і притягнула до себе. – "Що з тобою, маленька?" – істерика дівчини була зрозумілою, як і її жест. Вона на мить подумала, що покинута ним, і вирішила удатися до крайнього кроку, після якого друг би перестав бути другом, а став би коханцем. Потрібно було до того боятись лишитись самою, щоб переступить через огиду до чоловіків, і страх перед близькістю. Гарячий подих дівчини, її гаряче молоде тіло туманили розум, і тільки свідомість підказувала, що піддатись велінню тіла буде помилкою. За кілька секунд Влад і сам це зрозумів, він має прибрати огиду до чоловіків, принаймні, до самого себе, по трохи, крок за кроком, показати істинну красу стосунків між чоловіком та жінкою. Вже тоді він може чинити як велить його потяг до дівчини, але не зараз. І він легко пересилив натиск дівчини, але так делікатно, що дівчина сама відпустила його шию, та Влад не змінив положення. Спираючись на лікті, ніжно поцілував у чоло. – -"Ще не час, маленька, ти не готова. І не лякайся, коли тобі почне здаватись, що я забув про тебе. Маєш пам’ятати, тільки ти сама можеш від мене відмовитись, я першим не піду на цей крок." – "Тоді я спокійна." – заспокоєна та вже в сні відповіла вона, і задихала рівніше. Влад ще кілька хвилин милувався обрисами дівочого обличчя, тіла, що проступало через тонку ковдру, і обережно встав. Дівчина міцно спала.
Над деревами дачі піднімалось сонце. Ця ніч була божевільною, проте досить продуктивною, Влад був справедливо собою задоволений. Він відчував початок нових звершень, і такого оптимізму давно не знав. Прилив сил був такий великий, що виникала легка загроза самовільного виплеску енергії, тому довелось звернутись ще до одного випробуваного способу.
Сад дачі був густо зарослий садовими деревами, що давало добрий захист від цікавого погляду сторонньої людини. І тому не було свідків, що могли бачити як з будинку вискочила оголена постать, яку прикривали тільки плавки. Не було свідків дивного танцю, поєднання дивних рухів, переворотів, в яких знавець міг би впізнати поєднання кількох древніх шкіл єдиноборств, поєднаних або великим майстром, або божевільним тренером, до того вони суперечили одна одній, і виконати, хоч один прийом, була тільки здатна людина, що має гнучкість циркового акробата. Для Влада ж це було звичним, вкручувати своє тіло в спіраль, і виходить для одного чи кількох ударів з повною видачею сил, ще й з підсиленням внутрішньої енергетики. З них готували бійців, здатних протистояти кільком супротивникам одночасно, вже не важливо було, скільки їх – десять чи двадцять. За межами академії, куди курсанти виходили з великою не охотою, ходили вперті чутки, що люди з пробірки мали особливу конструкцію скелету, інший генетичний склад, що дозволяло зробити з них універсальних солдат. Власне Влад ніколи не прислухався до цих чуток, але не раз, під час своїх самотніх мандрівок, переконувався в справедливості цих чуток. Він володів великим арсеналом бойових стилів, мав можливість міняти тактику рукопашного бою з такою швидкістю, що за ним не встигали самі уславлені бійці Покинутих районів Землі. І справді, генетичні зміни привели до збільшення швидкості рефлексів, до збільшення швидкості в обміні сигналів між нейронами мозку, та передачею сигналів м'язам. Це давало можливість у декілька раз прискорювати власні рухи, помічати раптові удари; гнучкість та сила м'яз, дозволяли пригати на великі відстані та на висоту з одного місця, з, здавалось би, не можливого положення.
Виконавши довільну програму бою з тінню, весь в поту та милі, Влад поспішив під холодний душ, і тільки коли вийшов з душу помітив Хорива на ганку будинку. По його ошелешеному вигляду зрозумів, той був свідком його тренувань, а він, захоплений ними, просто не помітив потоку уваги до себе. Це було важливим упущенням, за подібні помилки, під час тренувань, на курсанта чекало справедливе покарання – зайвий десяток кіл навколо стадіону. Тут карати нікому, крім самого себе, і остерігатись нікого. Тим можна і пояснити чому він не помітив Хорива.
Проходячи мимо, щоб вивести з ступору, легко торкнувся плеча, і привітався: - "Доброго ранку, братику." – "Ага, - очуняв Хорив, - доброго ранку. Де тебе так навчили?" – "Там де й служив, та тобі й знати не потрібно. Вибач, але я давав підписку про не розголошення." – "Та дрібниці, ходімо на кухню, я приготую сніданок. Твоя принцеса ще спить?" – та Влад не встиг відповісти. Мимо них, розмахуючи рушником, пробігла Таня. Збігши з ганку, закрутилась на одному місці, і заспівала пісню яку чула один лиш раз, перед сном, Тихі ігри. Проспівавши кілька рядків, показала язика здивованим Владу та Хориву, і зникла в душовій, продовжуючи співати. – "Нічого собі, Тихі ігри." – Хорива зрадила витримка, і він сів на східці ганку. Поруч нього присів Влад. А вони думали, що розучились дивуватись. І даремно. Дивуватись можна і навчитись за ново. Дівчина виспівувала слова пісні, намагаючись пересилити плюскіт води, а за кілька хвилин пробігла мимо до кімнати, оббризкавши водою з мокрого волосся. Влад здригнувся, зганяючи напівсон, торкнувся плеча Хорива. – "Ходімо снідати, скоро твої об'являться." – "Тепер ще й твої, і ти ще не знаєш, з ким довелось зв’язатись." – усміхнувся, напівжартома штурхаючи Влада під ребра. Рефлекси були швидшими, коли б удар у відповідь був на повну силу, Хорива скинуло б з ганку, а так не дійшов кількох міліметрів. – "Ого! Як це вийшло?" – "Ану, пішли.. – вони спустились з ганку і відійшли від будинку. – Нападай!" – Влад стояв у вільній позиції, за початком спарингової атаки міг і не стежити. Тіло саме знало, що має робити, і тільки в завершенні спіралі виходу притримав тіло Хорива, що вже був готовий до болісного падіння. Вигляд у того був як у ображеної дитини. – "Як це вийшло? Я ж займаюсь з самого дитинства? У мене пояс по карате…" – "А в мене десяток стилів змішаний до купи, і займаюсь з пелюшок, - скромно усміхнувся Влад, не міг же він говорити чисту правду. Рішення прийшло як осяяння. – Хочеш вміти значно більше, ніж зараз?" – "Хочу!" – в запалі хитнув головою Хорив. – "Дивись, ти повірив мені." – сильні руки опустили юнака на траву, Хорив відчув як важкі долоні лягли на скроні, його струснуло мов від удару током, легке запаморочення, тіло від болю скрутило, і тут же попустило. І все минулось. Тільки не звична легкість по всьому тілу, і ніби мурашки по шкірі. От сил встати не було. – "Що це було?" – "Я активізував деякі ділянки мозку, це розширить твої здатності, збільшить реакцію. Мати захищені тили ніколи не завадить. Раджу сьогодні не робити різких рухів, і борони боже від бійки. Завтра я повторю, тоді й поскачеш." – сильна рука допомогла встати. Хорив стежив як ясніє в його очах, і за хвилину похитуючись пішов до будинку.
Скільки дві молоді та здорові людини здатні з’їсти на сніданок? Цим запитанням вони не задавались, коли побачили на столі кілька тарілок з бутербродами та нарізкою, дві великі чашки з міцним та гарячим чаєм. Вони й не помітили як це все щезло зі столу на протязі години, Таня тільки з усмішкою спостерігала за цим. А потім пролунала трель з мобільного Хорива. – "Це Либідь, вона єдина, хто має совість телефонувати так рано, - дістав трубку, натиснув клавішу розмови, і притис до вуха. Влад делікатно відвернувся до вікна, і запалив сигарету, поруч сіла Таня, і взялась за його сильну руку. Їхні погляди зустрілись, обоє усміхнулись один до одного. За кілька хвилин розмова Хорива по телефону закінчилась. – Нас чекають за дві години на ринку Староконний." – мовив до Влада, запалюючи сигарету. – "Збираємось."
Машиною таксі добрались до ринку. Хорив ще здалеку помітив чорне, як смоль, волосся Либідь, за кілька хвилин всі були в зборі. Влад помічав ще деяку настороженість, але мав вірити Хориву, той пообіцяв з'ясувати всі питання прямо на місці. Влад певний час мав бути осторонь, і став у затінку пляжних парасольок поставлених над столиками вуличного кафе. За кілька хвилин мимо нього гайнула Либідь, повела за собою Таню, правда тут же відпустила, а в руках Тані були чашечки з кавою. Очікування буде тривалим, вирішив для себе Влад, сідаючи в плетене крісло. Він не помилився, друзі тісним кільцем оточили Хорива, щось доводили, палко розмахуючи руками, й без устаткування комбінезону, видно, що Хорив не хоче застосовувати старий та перевірений клич – один за всіх; всі за одного – після якого припинялись всі заперечення та вимагання пояснень. Та ні, Хорив довго не тримався, для себе він все вже вирішив, а друзі, друзі потім зрозуміють, що він був правий. Його сильна рука лягла на край столу, суворий погляд обійшов друзів.
Тут же всі суперечки припинились. За кілька хвилин на руку ватажка лягла рука Либідь, потім Щек, потім Кий. Голосування було завершено. Так само мовчки, одностайно вони підійшли до Влада, відчуваючи важливість моменту встав. Погляди всіх були спрямовані на нього. Чекали його реакції. Сильна рука зависла в повітрі, на неї, одна за одною, лягли руки всіх друзів, Таня зачудовано дивилась на них. – "А ти чого?" – не витримала Либідь. – "І мені, теж, можна?" – дівчина й не думала, що її покличуть прийняти участь в цій дивній та захопливій грі дорослих. – "Звичайно, ти ж тепер одна з нас." – з легкою усмішкою відповів Кий. Радо усміхнувшись, Таня поклала і свою руку, на неї, замикаючи дружню связку, лягла друга рука Влада. – "Один за всіх…" – "і всі за одного." – хором продовжили його нові друзі.
Перехожі з подивом озирались на дивну компанію молоді, що окупувала один з столиків кафе, і щось палко обговорювала, розмахувала руками, і при тому поводилась досить пристойно, пили тільки каву.
Палке обговорення списків почало набридати. Кожен вважав, що його знайомі самі кращі, і в них деталі самої високої якості. Влад помітив, що кожен хотів трохи зекономити, а це не потрібно було робити. Припиняючи всі суперечки, важка правиця піднялась в повітря, і тут же всі заспокоїлись, авторитет, поки не завойований, змушував до цього. – "Робимо так, Хорив, ти казав, що знаєш всі точки де є запчастини до байків? Будеш водить, і вибирати. Кий, Щек, пакунки до машини таксі, і один з вас лишається, поки другий не прийде. Либідь, на тобі розрахунок за покупки, - до рук дівчини попав вагомий гаманець з грошима. А ми з Танею, будемо просто ходить за вами, і спостерігати, щоб ви не економили." – рішення Влада сподобалось всім.
Тільки за п’ять годин всі знову зібрались біля вантажної машини таксі, яка стояла поруч з ще одного вуличного кафе. Вони могли дивитись за машиною, і спокійно відпочити кілька хвилин. Обличчя всіх юнаків пашіли від радості, Либідь звірялась з записами по витратам, і підводила суму під витраченими коштами, вона не брала до уваги витрачене на каву та прохолодні напої.
"Майже сімдесят тисяч…" – розгублено мовила вона, повертаючи гаманець Владу. Хтось з хлопців присвиснув. – "Так за ці ж гроші можна було купити пристойний байк…" – "Досить, я не шкодую за витраченими коштами, за те в кожного з вас буде унікальна машина, подібної не буде ні в кого, - відповів Влад, йому все більш подобались ці люди. З його словами були змушені погодитись. – Либідь, будь добра, візьми і надалі обов’язки нашого казначея, я не люблю возитись з грішми." – "Так, Полковнику." – відповіла дівчина, і заховала гаманець до кишені на поясі. Подібне прохання не було дивним, їй і в школі довіряли великі суми, і тут, в цій компанії було так само. Над ними став шофер, якому просто набридло стояти без толку. – "Народ, коли поїдемо?" – "Вам заплатили як за простій? Скільки?" – "Триста гривень…" – "Цього мало." – холодний тон Влада міг відбити бажання сперечатись у будь кого. – "Та ні, все нормально." – відповів шофер, і повернувся до своєї машини. В голові Полковник вирішував досить важливі питання, вони стосувались і місця проживання, і самої компанії. Погляд знайшов погляд Хорива. – "У тебе можна зупинитись, на дачі?" – Хорив мало не похлинувся кавою. – "Що за питання, Полковнику? Звичайно можна." – "Коли ти можеш організувати зустріч з своїм батьком? Може буде зручно, до нього самому підскочити?" – "Я зараз з ним з'єднаюся, і все з'ясую." – Хорив дістав мобільний і відійшов у бік. – "Полковник, а тобі мобільний, ми не купили." – тихо повідомила Либідь. – "Я не люблю мобільні, візьми з собою Таню, виберіть для неї. У випадку чого, зв'язок будемо тримати через неї." – Либідь махнула рукою, і Таня легко побігла з нею до найближчих прилавків з мобільними телефонами.
За кілька хвилин Хорив повернувся до столику. По опущеним плечам видно, що розмова з батьком ні до чого позитивного не привела. Його відповідь на зацікавлений погляд Влада, тільки це підтвердила: - "Батько зараз підійде до нас, він десь тут поруч на ринку. На моє запитання, відповів категорично. Я казав, що необхідно шукати десь інде." – "Не поспішай, сам казав, зараз підійде твій батько, от і поговорю з ним власне." – Хорив стинув плечима, і поглянув поверх голів. – "Ось і батько, у нього поганий настрій, будь обережний." – і відвів погляд, навіть через темні окуляри Влада, відчув як по ногам війнуло холодом, тим не менш пересів з друзями за інший столик.
Ця людина, і справді, колись була байкером. Колись, це в радіусі минулих кількох років, і досі не зрадила одягу байкера, і пристрасті до пива. На цій людині, не зважаючи на теплу погоду, розстібнута косуха, з під якої видно чорну футболку з зображенням ангела на байку, чорні джинси та грубі стіли. Розкішний хайєр було зібрано в тугий кінський хвіст, на носі красувались окуляри-дзеркала. Він без помилково визначив хто на нього очікує, і підійшов до столику Влада. Полковнику довелось встати, вони мовчки обмінялись церемонним байкерським вітанням, та сіли за стіл. І тут же перед ними появився келих з пивом, і чашечка з кавою, кава була для Влада, Либідь вже добре знала, що він не п’є.
-"Ти мене хотів бачити, і цікавився, чи не продам я свій байк? Син вже передав мою відповідь, але я хотів на власні очі побачити людину, яка хоче купить цей мотлох." – "Цей мотлох ще здатний вийти на трасу." – "Цей мотлох не продається!" – "Чому?" – "Друзів, не продаю.." – Влад холодно усміхнувся, батько Хорива знав про легенду живих байків. – "Друзів не б'ють молотом, звинувачуючи в тому, що лишився живим.." – "Тобі звідки відомо? Синуля розповів? Ну, я з ним ще дома поговорю." – "Поговори зі мною, байк твій ще досі живий, він скалічений, але живий.." – Байкер від подиву зняв окуляри. – "Ти звідки це знаєш? Бував на трасі?" – "Так, але не тут. Я знаю значно більше, ніж ти можеш собі уявити.. хочеш почути? Тільки не думаю, що це тобі сподобається." – "Розказуй, а там побачимо." – "Твоя дружина була на зберіганні в пологовому будинку, а на кону змагання за звання короля траси. Бажання зайняти цей пост було сильнішим за любов до дружини, ти поїхав на змагання, і в першому ж турі трапилась аварія. Ти мало не загинув, байк по суті врятував тобі життя. А в цей час твоя дружина народжувала другу дитину, і мало не померла, пологи були проблемними, був ризик втратить і дитя і дружину. Ви тривалий час ходили один до одного в гості, дружина приходила до тями після важких пологів, а ти лікувався від отриманих травм. І весь часу думав, коли б не втручання байка, ти зараз був би королем траси. Вже потім, коли тобі розказали обставини аварії, ти зрозумів, що байк врятував тобі життя, але все рівно звинувачуєш його в своєму програші." – Рука, що тримала келих з пивом, затремтіла, і без сило поставила його на стіл. Сам байкер ніби смерть побачив. – "Звідки ти можеш це знати? Адже було все саме так." – "Я знаю, можеш мені повірити, як повірили ці молоді люди." – Влад махнув рукою собі за спину, де сиділи його молоді друзі. Для них батько Хорива був живою легендою, та вони не повинні знати про його слабі сторони, вони є і в сильних людей. – "Навряд, я вірив тільки своїй дружині, та байку..він мене зрадив, лишається тільки дружина." – "Байк врятував тобі життя… ось ти зараз звинувачуєш кращого друга, а сам подумав, що було б з твоєю дружиною, та двома дітьми. Ще не факт, що після твоєї смерті друга дитина могла вижити. І чи вижила б твоя дружина, дізнайся вона про твою смерть?" – слова Полковника були жорстокими та холодними, це відчуття було таким сильним, ніби мороз пройшов по ногам. Він потер руки, без сило зняв окуляри. Поглянув на келих з пивом, в очах майнула огида, і келих полетів до найближчого смітника. На його чолі виступив холодний піт. – "Чим тобі можна віддячити? Я наче на світ народився. Ти мені відкрив очі, я ж справді про це не думав, мене вабила корона короля байкерів, і я тоді й не думав про дружину. Коли рвався на змагання, вона мовчала. Я то думав, що мовчить в знак згоди, а мовчала, бо знала, що не послухаюсь." – "Мені не потрібна вдячність, у жодній її формі, братику. Ти повернувся до реального життя, цього з мене достатньо." – "Ти мені й справді став братом. Поїхали на дачу, там розберемось з байком. Я на дорогу, і справді не вийду, а тобі він стане в нагоді." – Оглядаючись на свою компанію, Полковник зловив погляд Хорива і переможно усміхнувся. За кілька хвилин вони поїхали на дачу Хорива.
Дівчата займались нарізкою салатів, м'ясного, хлопці, хто возився з гітарою, хто займався шашликами – на вечір запланували шашлики і не велику вечірку, перед початком важливої та важкої роботи. А Полковник та батько Хорива, який мав досить дивний нік – Скайлеб – сиділи перед розбитим байком, який помістили в центрі ангару на опорах. Палили сигарети, пили каву, і повільно, статечно, обговорювали варіанти ремонту. По заду було болісні прохання пробачити, та прощання перед передачею новому господарю. На думку Полковника, це не було обов’язковим, байк все рівно в комі, і зараз йому байдуже до слів друга, що його зрадив та знівечив, але суперечити побажанню Скайлеба, не хотів.
Вони обоє були спеціалістами високого профілю, тільки кожен на рівні розвитку своєї епохи, Полковнику доводилось замовчувати більшість технологій, яких не мав знати Скайлеб, був змушений пригадувати інженерні задумки стосовно тюнінгу, перебудови байків, які свого часу бачив в архівах інженерного музею. Та й цей рівень досвіду ставив його вище по обізнаності за Скайлеба, чим не раз дивував. – "Коли б ти тільки хотів, міг би мати велику кількість клієнтури серед байкерів, тобі б мати свою майстерню. З твоїми знаннями про двигуни, дизайн, та у тебе золоті руки." – розсипався у похвалах Скайлеб, і ні трохи не перебільшував. Влад тільки скромно усміхався, і думав про своє, прислухався до слів нового друга, що став ще й братом. Зважив слова про можливість влаштування власної майстерні, що могла б приносити не поганий прибуток, і знайшов їх вартими уваги. – "Ти забуваєш про кілька важливих проблем. Місце, люди для майстерні." – "Дрібниці, ангар, чим не майстерня, а компанія Хорива, чим не майстри. Вони мають мало досвіду, це правда, але вони будуть з задоволенням вчитись, працювати після школи чи училища. Я сам буду тобі допомагати.." – запально мовив Скайлеб, і був готовий йти кликати народ, щоб повідомити про цю новину. Та його зупинила рука Полковника, потягнула на стільчик, який в запалі кинув Скайлеб, змусила його сісти. – "Охолонь, братику, охолонь, я розумію твоє бажання допомогти, і за інших обставин міг би підтримати, але не зараз." – "Я розумію, ти хочеш вийти на трасу, і вивести туди хлопців, - розсудливо відповів Скайлеб, - але ти май на увазі, моя пропозиція лишається в силі. – Вони обоє замовчали, кожен думав про своє. Першим порушив мовчанку, не втомний на видумки Скайлеб. – Ти погодишся прийняти мою допомогу, хоча б у ремонтів байків?" – "Так, але, щоб це не заважало спілкуванню з дружиною, і допомозі з дитиною. Досить того, що Хорив надовго застрягне тут." – "Послухай, зараз літо, моїй дружині та дитині нема чого робити в місті, а якщо ми сюди переберемось? Та й твоїм молодим друзям можна тут лишитись, місця багато, на крайній випадок, можна розмістить декого в ангарі." – "Ти тут господар, тобі і вирішувати, у мене є де жити, хоча й з першого дня як вселився, там і не з'являвся." – "Вибач, та по всьому, ти тут тепер головний, Хорив визнав в тобі авторитет, а такі натури як мій син, не признають жодного авторитету, крім того, який сильніший за них, який викличе повагу до себе. Він мій син, але я не маю на нього такого впливу, тільки той, що дає батьківство." – "Не поспішай, Скайлеб, час покаже, завтра почнемо ремонт байків, і побачимо на який час це може розтягнутись. Необхідно вирішувати проблеми по мірі їх виникнення, проблема з батьками нашої молоді, тепер більш актуальна." – "Вони завтра приїдуть сюди, довелось наслухатись різних дурниць, їм здається, що тут притон наркоманів, та алкоголіків." – "Я спробую з ними домовитись, щоб потім не виникало у них подібних думок, вони дуже заважають, щоб діти могли спокійно тут працювати та не дивитись на годинник." – "Це давно не діти, Полковнику." – "Я знаю, братику, знаю, вони надто рано зіткнулись з реаліями життя, а це сприяє дорослішанню." – "Скажи мені, чому ти хочеш вийти на дорогу? Мені говорив син, але тут щось не то, я давно на дорозі, мало хто палає бажанням повернутись на сучасну трасу, після того як пішов." – "Ти дуже проникливий, Скайлеб, але, я не можу тобі сказати чисту правду." – "Я не вимагаю чистої правди, але не слів про легенду байкера, що хоче повернутись на трасу, залиш це для своїх друзів." –"В такому випадку, я почну здалеку. Ти помічав, як тоне наш світ в сірому болоті реальності, ти помічав як наші люди стають байдужими один до одного? Ти бачив, як люди перестають щось хотіти, і живуть просто по інерції, живуть, бо так жили до них, і будуть жити після них?" – "Я не дивлюся на світ так широко, як ти, Полковнику. Але встиг зіткнутись з подібними проявами в людях." – "Я ж хочу побачити це не тільки тут, але й далі по іншим містам. Знайти шлях як вивести людей з цієї сірості, знайти людей, подібних до компанії твого сина, і зібрати до купи. Можливо нам пощастить щось змінити." – "Ти максималіст, Полковнику, або божевільний. Потягнути за собою дітей, для, по суті шаленої та безперспективної мети, чим це не погоня за птахом щастя?" – "Ти мені не віриш, а син повірив, він знає трохи більше ніж інші, але й не думай у нього питати, він й так не скаже." – "Хорив повірив у твою божевільну мету? Це не можливо... – похитав головою Скайлеб, нервово встав та заходив по ангару. Знову сів. – Хорив божевільний, він заразився від мене романтикою дороги.. та й не даремно. З пелюшок на трасі, засинав під пісні Арії. Але я став більш реально дивитись на світ, а він.." – "Він ніколи не відмовиться від своїх поглядів на життя, Скайлеб, і не тобі його засуджувати за це." – "Я й не буду пробувати, Полковнику, я дуже ціную його думку. Хоч я й не вірю, що подібне божевілля доведе до добра, я допоможу вам всім. Інакше син мені не пробачить, що лишив його без підтримки, його та його друзів." – Влад усміхнувся словам Скайлеба, водночас помічаючи Таню, що не рішуче відчиняла двері ангару. Легко усміхнувся до неї, протягнув до неї руки. А коли вона підбігла, міцно обійняв, посадив собі на коліна. – "Що трапилось, маленька? Тобі сумно?" – "Хорив попросив подивитись, чи довго ви, і просив передати, що шашлики вже готові, чекають тільки вас." – "Юний лис, вирішив скористатись тим, що ти моя дівчина, знав, що тебе то я послухаюсь. З іншого боку, Скайлеб, а ми й справді тут затримались, а нас чекають." – "Ходімо й ми."
Вони сиділи по колу веселого багаття, так, щоб бачити один одного, бачити почуття один одного в очах при мерехтливому світлі багаття. Зручні шезлонги для старших, та дівчат, товсті підстилки зі спальників та каремату для молодших. Біля кожного по великій порції шашлику, нарізаних фруктів, сиру, хліба, і тільки по колу передавалась велика чаша з не давно звареним грогом. Тут пили тільки це з міцних напоїв, і тільки за особливого випадку, такого як зараз. А зараз вони відмічали початок нового життя. Завтра вони почнуть ремонт байків, почнуть з того, що представлять Полковнику ескізи робіт, що вони хочуть бачити в своїх байках. Тільки після схвалення, чи не схвалення, мали перейти до роботи.
Поки роботи мали обдумуватись, хлопці мали розібрати машини на деталі, промити від старої змазки.. коротше, підготувати собі повний фронт роботи. Та це буде завтра, а зараз..
Зараз вони просто розслаблялись, насолоджувались тим щасливим моментом, що дає спільно випите вино, випите з гарячої чаші, нагрітої руками твого друга. І хай цей друг божевільна людина, яка назвалась Полковником, і хоче вийти на трасу на чолі банди молодих та не досвідчених байкерів.
Для Влада шезлонг був надто низеньким, ноги довелось простягнути паралельно вогню. Таня сиділа на скатці з спальника та каремату, гаряче вино видавалось їй надто міцним, і випивши кілька ковтків, віддавала перевагу солодкій воді, компотам, і насолоджувалась хвилею тепла, яка була сильніша за тепло від вогню – вона сиділа спираючись на стегно свого друга. Друга який все більше входив до її життя, і ставав більшою його частиною. Вона вже звикла до хвиль тепла, ніжності, які супроводжували її від моменту пробудження до того часу як вона спокійно засинала. Час від часу вона піднімала голову, і ловила на собі погляд, відчутний і через темні окуляри, помічала легку усмішку на устах друга, навіть тоді коли погляд не був спрямований на неї, вона вже почала звикати до того, що у Влада очі були й на потилиці. Він і справді міг бачити навколо себе, використовуючи навики отримані під час навчання в академії, зараз його очі були спрямовані на Кия, але й помічав як Таня підняла погляд на нього, і поклала свою голівку йому на стегно. Від приливу ніжності його серце мало не вистрибнуло з грудей, між ними пробігла іскра нового почуття, що бентежило обох, якого вони так шукали один в одному. Та не в звичках Полковника було показувати свої почуття на людях, і, що міг дозволити собі, так це ніжно провести долонею по схиленій голівці, і покласти руку на плече дівчини. Тим часом Кий завершив настройку гітари, всі знали, що він добре грає на гітарі – батьки дали йому музичну освіту, і хотіли бачити дитину в чорному костюмі відомого музиканта – але вийшло значно інакше. Дитина вундеркінд дома та на очах добропорядних сусідів, і шалений, божевільний юнак з друзями. Музику грати він не любив, та не дивлячись на це, був віртуозом на гітарі, та грав тільки після тривалих прохань друзів, і .. як не дивно, після доброї чарки гарячого вина. Власник класичної іспанської гітари грав без медіатора, інколи фарбуючи струни власною кров'ю, та коли він починав грати ставав іншою людино. Схилена на бік голова, довгий хайєр, що спадає на ліве плече, відчужений погляд, і сильний голос з великою палітрою інтонацій, унікальна пам'ять дозволяла запам’ятовувати велику кількість пісень.
До цього часу він тільки легко перебирав струни, видобуваючи какофонію з різних композицій, та після чергового кола кругової чаші, кинув недопалок у вогонь, вперто тряхнув головою розсипаючи по спині довге волосся, і з силою вдарив по струнам.
В рассветный час шакал, о голоде забыв,
Следит с холма
За мрачной конницей вдали,
Сегодня черный день - владыка мира мертв,
И стар, и мал
Не могут слез сдержать своих.
Співав Кий, зберігаючи інтонацію соліста групи "Арія" і досконало відтворюючи музику пісні, передаючи настрой, який намагались показати виконавці пісні при грі на своїх інструментах. Для слухачів було зрозумілим все, і слова і підтекст у цій пісні. Її і слухали з тим трепетом який викликають пісні направлені на відкриття сплячих очей, пробудження сплячого розуму.
Это все обман, что он был самым добрым царем,
Это все неправда - он правил огнем и мечом,
Это все обман, я ваш царь, и один только я.
Люди, как звери, когда власть над миром дана,
Это все обман.
Співав приспів Кий, і всі знали про який обман йшлося у пісні, як багато завуальованого людьми, відкривали ці пісні. Надто багато знали люди з групи "Арія", надто багато відчували, щоб просто мовчати, вони й гадки не мали, що багато пісень з їхньої багатої фонотеки стануть визначними для людей з іншим поглядом на життя, а багатьом людям відриють очі на багато речей, які раніш були не побачені.
Кий зробив тривалу паузу, подібні пісні забирають багато внутрішніх сил. Йому подали чашу з свіжим вином, після кількох ковтків, юнак запалив сигарету. Довго було тихо, тільки тріск багаття, і шум вітру в верхівках дерев. Коли недопалок полетів у вогонь, погляд Кия був мало не божевільним, хлопчина входив у той наркотичний стан, в якому міг співати до самого ранку, щоб потім пів дня мучитись від головного болю. Із за цього власне й не любив грати, але друзям ніколи не відмовляв, хай, болить голова, але це буде завтра, а зараз…
Чтоб не было следов, повсюду подмели,
Ругайте же меня, позорьте и терзайте!
Мой финиш - горизонт, а лента - край земли,
Я должен первым быть на горизонте.
Влад здригнувся почувши до болю знайомі хриплі інтонації відомого барда, актора Володимира Висоцького, звідки міг знати хлопчина, що саме ця пісня відкрила очі на правду самої дороги, адже слабаків вона не прощає, на ній місце тільки сильним натурам, і зрад вона теж не прощає.
Наматываю мили на кардан.
Я пулю в скат влепить себе не дам.
Но тормоза отказывают...
Я горизонт промахиваю с хода!
Болісний надрив очікування розв'язки, болісний надрив, бив не тільки по голові але й по нервам, бив по оголеній душі, викликаючи бажання шукати захисту від цього несправедливого світу, шукати в погляді близької людини, шукати в потиску дружньої руки, шукати в теплі вогнища.
Влад не міг собі повірити, коли відчув на своїх очах зрадливу вологу. Що це ? Полковник розчулився як мала дитина, розчулився коли почав вважати, що його серце перетворено на камінь, коли душа до того зачерствіла, що і рятував то дівчину, власне із за того, що не більш не може бути сам! Але це була правда, його душа і далі лишалась відкритою, вразливою і відкритою для всього прекрасного, проте навчилась захищатись панциром непорушності. Не даремно його потягнуло до дівчини, як у молоді роки, коли він тільки вчився кохати, і був колись коханим. Його рука навпомацки знайшла тендітну руку дівчини, і міцно стисла, намагаючись передати силу почуттів. Дівчина зрозуміла цей мовчазний прояв почуттів, завжди не проникливого чоловіка, обхопила його руку обома своїми, притислась до неї устами, і так завмерла.
Вечірка затягнулась мало не до самого ранку. Завершити її змусив сам Кий. Друзі давно знали, коли він починає грати, викладається на повну, і під ранок цілковито втрачає свідомість, тільки ніхто не знав від чого – від кількості випитого, чи від повного безсилля. Коли з рук непритомного Кия випала гітара, першим біля нього опинився Влад, він перескочив багаття, і притримав голову юнака. Тіло його було холодним, пульс погано відчувався. Поруч присіла Либідь. – "З ними таке рідко трапляється, тільки коли починає грати на повну, мабуть ти йому припав до смаку, інакше б так не грав." – Полковник підвів голову, помітив Хорива, і кивком голови покликав до себе. Коли поруч той присів, тихо попросив: - "Постели йому, я зараз сам ним займусь, не можна, щоб мої люди так страждали, і тільки від того, що мають здатність відкриватись друзям." – "Ти то сам, де будеш спати?" – запитав Хорив, і повів очима у бік Тані. – "Там де постелиш, зроби спершу, що я просив, потім будеш думати. – дочекавшись поки Хорив побіжить до будинку, покликав Таню. – Допоможи Либідь, потім Хорив покаже де постелив тобі. Я трохи пізніш підійду." – "Ти прийдеш до мене, чесно?" – "Так, маленька, бачиш, я маю допомогти другу." – "Я зрозуміла, буду чекати." – ніжно поцілувала у чоло, і довго дивилась у спину своєму великому другу. Сьогодні трапиться те, чого вона боялась все свідоме життя, та, чомусь, саме сьогодні страху не було. В душі оживала якась дивна птаха, від якої ставало легко та радісно.
Хорив швидко виконав прохання Влада постеливши на підлозі в одній з кімнат великого спальника, та кинувши на нього подушку. Допоміг покласти на цю постіль Кия. Полковник повів очима в бік дверей: - "Простеж, щоб хвилин п’ять, сюди ніхто не заходив, я не хочу, щоб потім виникали зайві запитання." – "У нас це не прийнято." – стримано відповів Хорив, та прохання виконав.
Лившись сам на сам з непритомним хлопчиною, Влад зняв окуляри. Справжня причина, чому він не знімав окуляри була іншою, ніж та яку пояснив Хориву. Влад давно помітив, що його погляд викликає паніку в людей з не чистою совістю, щось було в цьому цинічному погляді, що змушувало людей починати панічно шукати де вихід. Друзі ж чи знайомі люди бачили в цьому погляді самих себе, інколи в не досить привабливому вигляді. І тільки дуже близькі люди бачили себе щасливими та радісними, хай це й було не завжди так.
Голова не притомного Кия покоїлась на колінах Влада, скроні стиснуті пальцями обох рук, очі Влада заплющені, для повного єднання свідомостей, вони не потрібні. Повне єднання має власні позитивні та негативні сторони. Той, хто починав, ставав більш вразливішим для негативних емоцій чужої свідомості, саме тому контакт мав проходить під час повної непритомності другої людини. В цьому і був позитивний бік – не притомна людина без захисна, зникають всі блоки свідомості, бар’єри в пам'яті, особливо коли людина й гадки не має про внутрішні сили організму.
Читаючи свідомість хлопчини, Влад болісно морщився, той і не знав, що володіє одною з болючих можливостей, тою яка приносить великі страждання – здатність переймати на себе всі болі та переживання близьких людей, існування високого бар’єру витримки, робило цю здатність ще більш болісною. Проявлялось це коли пороги витримки проривало накопиченою біллю, та внутрішніми переживаннями, це все вихлюпувалось, набираючи іншої форми для самої людини. Швидкі перепади настрою, від істерики, до глибокої депресії, в якій ніякі лікарські засоби не могли допомогти. В результаті цього, за своє життя Кий не раз пробував покінчити життя самогубством – його не раз виймали з петлі, і кілька раз зашивали порізані вени. Поки сам, втративши надію на лікарів, не знайшов єдиний спосіб позбавлятись від цього болю. Гра на гітарі, коли він сам відкривався, весь його біль виходив через його голос, через здатність показати почуття вкладені в пісню та музику. Хай після цього пів дня він ходить з сильним головним болем, або падає непритомним, воно того варте, але як він ненавидить стан самовіддачі…
Влад знову усміхнувся, легко напружив пальці, його руки затремтіли, саме так він передавав частину своєї енергетики. – "Що ж хлопчику, - тихо мовив Влад до непритомного Кия, - спробуємо нормалізувати твій дар. Ось тільки виплескувати накопичені емоції ти будеш здатний значно частіше, хоч і гітара теж добрий спосіб, та він дуже болісний. Грати ж ти станеш частіш, у тобі стільки позитиву, що гріх його тримати в собі, це може й нашкодить. А тепер час і проснутись."
По тілу Кия пройшли легкі конвульсії, чоло оросив гарячий піт, і його очі розплющились. Він з подивом прислухався до своїх відчуттів. Ніби за ново народився, і тут помітив усміхненого Влада, що вже сидів поруч і палив сигарету.
"Що це зі мною?" – слабо мовив Кий, відчуваючи, що від кожного слова розколюється голова, хоч самого болю не було. – "Ти втратив тяму, але обіцяю, це було в останній раз. І більш не буде бажання порвати життя самогубством, як не буде жорстоких депресій." – Кий, з недовірою поглянув в окуляри Полковника, намагаючись роздивитись там очі людини, яка в один момент позбавила його болю. Він тільки відчував потоки світлої легкості, вони ніби йшли від самих очей Влада. – "Ти хто? Чудотворець? Чародій?" – "Не губись у домислах, - Влад коротко усміхнувся, - у тебе нічого не вийде. Просто я людина, що бачить і може, значно більше, ніж інші люди. А тепер спи, завтра тобі буде здаватись, що сонце надто яскраво світить, чи голос друга надто голосний, не зважай, це швидко мине. Головне, добре виспись." – провів долонею по очам, змушуючи їх заплющитись. За кілька хвилин Кий міцно спав.
На кухні чекали появи Влада, але чомусь його прихід зустріли мовчанкою. Не зважаючи на зацікавлені погляди, мовчки сів до столу. Ні до кого не звертаючись власне, Влад тихо промовив: - "Може мене пригостять кавою, та дадуть сигарету, я то свої десь подів." – Либідь тут же налила в чашечку кави, а Хорив поклав на стіл сигарети та запальничку. І лиш тоді, коли Влад відпив кави, та зробив кілька затяжок, Хорив наважився задати запитання, яке мучило всіх на цій кухні: - "Що з Києм?" – "Що, що? Жити буде, там побачимо, - чорний гумор втомленої людини не припав до смаку, та ніхто й слова не вимовив, - та довели ви його. Довели своїми дитячими суперечками та не порозуміннями, він же совість вашої компанії. Ви й гадки не мали, що його спроби самогубства, депресії, це відгук вашого дитячого максималізму, коли вам починає здаватись, що ви самі кращі, і доводите це тут же. А ви, знайшли час та місце! Вас поєднує так багато спільного, що давно мали знайти розуміння без зайвого з'ясовування стосунків. – Влад повів очима по притихлій молоді, навіть через темні окуляри вони відчули, що погляд може бути і важким. – У вас буде багато часу, щоб подумати над цим, а зараз спати, завтра багато роботи." – Щось змусило остаточно визнати авторитет цієї людини, ні в кого не виникло бажання сперечатись. Крім Хорива, всі швидко покинули кухню. Сам же Хорив тривалий час топтався біля столу, не наважуючись сісти на табурет. – "Сідай, коли лишився." – хитнув головою Влад. Через темну пелену втоми, до нього йшли світлі потоки. Там, в горішній кімнаті, на нього чекали, і це було прекрасно. Дівчина була налаштована серйозно, вона вже готова до того, що їхні стосунки з Владом перейдуть на іншу площину, вона тільки надіялась, що цей велетень зважить на її вік та малий досвід. Раніш то з неї і вимагали тільки одного, щоб вчасно розставляла ноги, і не турбувались про те, чи їй самій добре. Хід думок урвав Хорив. – "Ти мені скажеш, що насправді було з Києм?" – він єдиний з команди відчував друга, та не міг пояснити своїх відчуттів, тому й не міг допомогти. – "В хлопця здатність переймати на себе ваш біль, переживання, болісні спогади. Ближче вас у нього нікого нема. І тільки гра на гітарі, викладка на повну силу, давала йому можливість скинути вантаж та біль вашого ж болю. Зараз же все буде інакше. Він і далі буде забирати на себе всі ваші переживання та біль від можливих втрат, не вдач, ось тільки не буде тривалий час носити його в собі. Заблокувати цю здатність я не можу, а от здатність звільнитись від болю інакше, ніж він міг, це в моїх силах. Від завтра не дивуйся, коли Кий почне про себе співати, для вас це буде знаком, що комусь по справжньому погано. Ви маєте бути більш відвертіші один з одним, навіть, щоб друг не страждав. Тут збирається не погана команда сенсетивів, хто ще?" – "Либідь, вона має цілющі руки, а Щек.. він говорить, що вміє передбачати події, і справді, це було не раз перевірено." – "Дивно, ви дуже довго разом, і не знали про свої сили. Дуже колоритна буде команда, божевільна банда шаленої молоді, ще й на додачу складена з сильних особистостей. – Влад усміхнувся. – Ось тільки.. я спробую поговорити з кожним окремо, щоб допомогти розвинути цей дар до належного рівня. Нам це стане в нагоді коли вийдемо на відкриту дорогу. Ось тільки, і вони будуть це знати, а для тебе повторюю власне, жодних спроб використання для власної користі! Ви просто не маєте права! Чому? Та просто не маєте, і крапка." – "Я зрозумів тебе, Полковнику, а тепер, з твого дозволу, я б пішов відпочивати. – не рішуче мовив Хорив. Вони обоє знали, що юнак до самого ранку просидить в кімнаті за столом, і буде думати над почутим, і робитиме висновки. Від самого порогу кухні, він додав: - Я забув сказати, я постелив Тані в горішній кімнаті, там достатньо місця і для спальника. " – "Дякую." – стримано відповів Влад, відчуваючи наростання втоми, та поганого настрою, як ефект після великих енерговитрат цього дня. Та на горі на нього чекала Таня, вона й допоможе звільнитись від зайвого негативу. Холодний душ тільки посилив вихід негативної енергії, звільняючи місце для позитивної. Піднімаючи по східцям на другий поверх, в одному трико, з комбінезоном на плечі – він і далі зберігав форму та вигляд костюму – Влад ледве стримував втомлену усмішку. Він передбачав радість та переживання, які несе близькість з дівчиною, він добре знав – сама чиста позитивна енергія надходить саме під час любощів. Але причина чому він заходив до кімнати налаштований на любощі, була не така. На справді для нього були важливі самі стосунки з дівчиною, позитивна енергія тільки другорядна причина, а може й сама остання…він не хотів зараз над цим думати, захоплений картиною, яка змусила його завмерти на порозі кімнати.
Сама кімната була не великою, там ледве вистачило місця для широкого ліжка, над яким нависала навскісна стеля даху, низенької шафи для постелі, що стояла впритул до іншої стіни, вона розділяла горище на дві частини. В голові ліжка два стільця, на який можна повісити одяг, а над ліжком, в даху, велике вікно-ліхтар, і торшер з лівого боку. Зараз можна було обійтись і без лампи, її заміняло світло повного місяця. Він без соромно зазирав до кімнати, кидаючи своє холодне світло на оголену дівчину. Таня почула важкі кроки друга, і була готова його зустріти у всій своїй красі. Було видно як під уважним поглядом Влада, вона почервоніла, опустила очі, але не прикрила свою оголеність, ніби вже віддаючись йому, цілком та повністю. За спиною Влада клацнула дверна защіпка, комбінезон недбало кинуто на стілець. Відстань до ліжка він подолав зробивши один крок, та яким важливим був цей крок, не зроби його – все було б як і раніш, коротка розмова, і дівчина спокійно засинає, а в нього чергова безсонна ніч. Та крок зроблено, назад вороття нема. Вони стояли так близько один від одного, що Таня відчувала дихання на голові, вона не могла дістати до уст людини, що прийшла до неї цієї ночі. Довелось тягнутись, стоячи на краю. І не встояла, сильні руки тут же підхопили, притисли до грудей, Таня обхопила сильні плечі руками, допомогла собі ногами, підтягнулась і сама знайшла, ще холодні, уста Влада.
Ранок. У велике вікно заклично світить сонце. Свідомість вже проснулась, та вимагала дій, мозок же відмовлявся сприймати факт початку дня. Цілком проснутись змусив хор сильних голосів, що долинув з боку альтанки. І голоси, і текст пісні був знайомий. Вся компанія дружно та в такт виводила пісню групи "Арія" "Потеряный рай" . Довелось Владу вставати, одягати трико, та спускатись з горища, виходить на світ божий, в противному випадку.. не відомо, до чого ще могла додуматись ця компанія божевільної молоді, яка надумала його будить саме в такий спосіб.
А вся компанія займалась досить тривіальним зайняттям – всі гуртом готували фрукти, овочі для приготування страв на цілий тиждень, нарізані продукти можна просто закинути до морозилівки, і використовувати при необхідності. На зустріч Владу, кинувши ножа, вибігла Таня. Її вигляд змусив його зупинитись. Ніч, повна пестощів та поцілунків, цілковито перемінила її не тільки з середини, але й ззовні. Якщо ще вчора її сміливо можна було назвати гарною, то зараз – прекрасною, чарівною, та всіх слів, для пояснення краси не вистачило б. І не важливо, що на ній стара та чиста футболка Хорива, під якою нічого нема, та й не видно, бо футболка як сукня на низькій дівчині, що на ній жодного зайвого макіяжу, зате вона своя, рідна, близька, і ближче вже ніхто не буде. Не добігаючи до Влада вона розігналась і пригнула до нього, знаючи, що сильні руки підхоплять і притиснуть до широких грудей. Вона довіряла цим сильним рукам, які вночі подарували щастя, показали, що світ любощів самий чарівний та прекрасний з тих, які може давати людина. Вона не помилилась, сильні руки підхопили за талію, притисли до грудей, а гарячі уста швидко знайшли чарівне місце для поцілунку, її уста.
Так і тримаючи перед собою Таню, Влад підійшов до столу. Спершу обережно посадив Таню, вже потім і сам сів. Тут же перед ним появилась чашка з міцною кавою, та пачка сигарет, запальничка, і банка для недопалків.
"Я чим просив вас зайнятись від самого ранку?" – запитав Влад, намагаючись, щоб його голос був суворим. Це вдалось погано, адже його готували до справжньої суворості, а не жартівливої. Та друзі вірно зрозуміли стан старшого друга. – "І це замість побажання доброго ранку?" – усміхнулась сестра Либідь, як улюбленці компанії їй багато, що прощали та дозволяли. – "Припустимо, доброго ранку, - Влад не був готовий далі підтримувати жартівливі нотки. – Та це не причина, щоб ухилятись від роботи, більш важливішої за це." – "Полковнику, гримай на мене, а не на дітей." – За спину Полковника ставав Скайлеб, в руці рулон листів з кресленнями, який тримав як піднятий для удару ніж, в цю ж мить постать Полковника перетворилась на тінь, і виникла вже з боку від Скайлеба. Тому тільки й залишалось, що завмерти в незугарній позі готового до удару, та удар мав попасти в порожнечу. – "От ти й будеш відповідати, за всіх." – Ситуація була комічною, на устах друзів виникли легкі усмішки співчуття, тут не було прийнято насміхатись один над одним, повага один до одного завжди була на першому місці. – "Я й так завжди відповідав за всіх, - Скайлеб вже оговтався, і розкладав перед собою підготовлені ескізи креслень, стільки скільки мали ремонтувати та переробляти байків. – Це з моєї подачі вони з ранку зайнялись нарізкою овочів та фруктів, адже коли ти проснешся, часу вже не буде. Я краще цих божевільних знаю кожну їхню задумку та мрію стосовно переобладнання байків, і цілу ніч просидів над кресленнями." – "Так, але ти забуваєш, що це мають бути перші їхні байки, і кожну деталь вони повинні вже мати в уяві, перш ніж класти на креслення, і потім приступати до ремонту та переобладнання. Хіба в тебе самого було не так?" – "Значно гірше, - від болісного спогаду Скайлеб поморщився, - Хоч і банда була дружньою, у ній погано вітали новачків. Лишались далі тільки ті, хто витримав перші випробування, і став достойним першого байка. Так, зібрати його мав новачок, але там він мав звертатись за допомогою, і не тільки до одного, а мало не до всіх. При тому мав мало не падати на коліна, і проставлятись за допомогу. Це випробування мало показати силу бажання бути в банді, і мати свій байк. Я витримав, хоч інколи мало не плакав від безсилля." – "Не думаю, що ти хочеш чогось подібного для них. – Влад обвів поглядом притихлу команду. – Вам доведеться зараз зайнятись байками, почати розбирання. Вони надто багато пробули в гаражах, промийте кожну деталь, частину, і в цей же час подумайте над тим, що хочете мати в завершенні ремонту чи переобладнання. Хорив, в ангар можна провести музику?" – "Я поставлю там музичний центр." – коротко відповів той. – "Скайлеб, ти говорив про батьків, коли вони будуть?" – "Після роботи, ти ще маєш час підготуватись." – "В такому разі, переодягаємось, і за роботу." – "А поснідати?" – не втрималась сестра Либідь. – "На порожній шлунок уява працює у двічі краще, це вже перевірено. Таня, сестричко Либідь, пізніш приготуйте бутерброди, бо ці молоді люди не знають як корисно інколи побути голодним." – "Так, братику." – усміхнулась Либідь, забираючи з собою Таню.
Вже за кілька хвилин всі були в роботі. По різним куткам було розставлено колонки, це давало можливість чути музику, ще й обмінюватись жартами. Та з тим, як народ углиблявся в роботу, ставало не до розмов. Полковник та Скайлеб, розмістившись в центрі ангару, мовчки розбирали скалічений байк. Обом було не до розмов, та й слова були б зайві, це були люди, які швидко почали розуміти один одного без слів. Обом було важко на душі, і тільки надія на порятунок байка, допомагала працювати.
Вони до того були заглиблені в роботу, що не помічали запрошення Либідь перекусити; Таня пробувала звернути увагу Влада на себе, та їй завадила Либідь. Довелось дівчині сідати поруч на стільчик, і дивитись на роботу свого мужчини. Вона вже не дивувалась як ці руки обережно поводились з інструментами та деталями, як промивали в кількох рідинах для позбавлення від іржі, як оглядалась прискіпливим поглядом, як відкладалась по різним купкам. Вона бачила коли знімали двигун Влад здивовано присвиснув, і як його погляд на якусь мить прояснів, по всьому він побачив якусь радісну для себе новину чи річ. Так і було, Влад помітив, що двигун ще можна відремонтувати, жорстокі удари не сильно попали. Та тут же майнула думка, що сам двигун можна замінити на більш потужніший, або... а це буде краще, додати потужності у десятки раз. Це зробить машину більш швидшою, здатною подолати багато кілометрів не нагрівшись, або не заглухнути попавши на бездоріжжя. В його уяві вже вимальовувались контури майбутнього цього байка, смутні, але чим далі йшла розборка, тим впевненіше. Він хотів використати стару основу від старої моделі "Хорлей Девідсон", випущеної років двадцять назад, пристосованої до різного покриття доріг, та новий байк мав стати більш потужніший, більш важчий, адже сам Влад не маленька людина, ще й вантаж в багажниках, і саме головне, Таня позаду нього під час поїздок.
Вже під вечір, в самих сутінках, розборку машин було завершено, всі були в мастилі, втомлені, але задоволені. Від роботи Влада відірвав голос Либідь: - "Полковнику, кожна банда має власну назву, це звичай траси. Ти вже маєш назву?" – "Плеяда!" – не думаючи відповів Влад, повторив про себе, йому сподобалось. Хлопці й не перечили, ясні погляди свідчили, що назва майбутньої банди їм сподобалась. По переду було ще багато роботи, та початок було зроблено. Їх вже не лякала розмова Влада з їхніми батьками, вони вірили, що йому пощастить їх переконати у своїх поглядах на майбутнє дітей.
Мы браво и плотно сомкнули ряды,
Как пули в обойме, как карты в колоде.
Король среди нас, мы горды,
Мы шествуем бодро при нашем народе!..
ID:
372913
Рубрика: Проза
дата надходження: 23.10.2012 23:08:34
© дата внесення змiн: 23.10.2012 23:13:05
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
