Епізод шостий.
Як і в ранок приїзду в Одесу, так і в вечір від'їзду, погода зіпсувалась. Мокрий сніг попадав на обличчя, і не приємно холодив тіло. Ольга вже не так сміливо виставляла своє низьке декольте, та й вона сміялась над пасажирами, що ховались від вітру кутаючись в коміри пальто та шуб. Наче знайома провідниця перевірила квитки, і вже не професійним голосом привітала зі святом; наче знайоме купе, в якому приїхали сюди. Остання думка знайшла підтвердження, а з нею і перша. Змовницьки усміхаючись, Ольга тихо мовила: - "Зараз перевіримо як тут прибирають купе, - зробивши паузу полізла рукою в щілину між полицею та стінкою вагону. І за хвилину переможно мовила: - Так і є, погано прибирають." – під сміх виставила на стіл пляшку шоколадного лікеру. – "Ти наче знала, що будемо вертатись цим потягом?" – "Забуваєшся Полковнику, з ким маєш справу?" – з іронічною гордістю мовила Ольга.
Ми приїхали в Одесу тільки з одною сумкою – рюкзаком, а вертались до Києва з двома, в другій були покупки та дарунки друзям. До мене тільки сьогодні ранком дійшло, що Ольга не була на двох головних ринках Одеси – Привозі та Староконному. І ми від самого ранку встигли обидва обійти, не жаліючи гроші на дарунки один одному та собі, а знаючи про друзів, їхні маленькі мрії, Ольга з постійним бажанням нести віру в дива, накупила подарунки кожному з нашої маленької компанії. Хоч вона й не знала ні Оксани, під моїм власним ніком – Ксена, дочки Марії, ні її чоловіка Володі, відомого і в Одесі під гордим ніком – Беркут – Ольга знала їх по моїм розповідям, для неї було достатньо, щоб знати поривання та мрії кожного. Собі ж ми накупили кучу нових та старих книжок, дисків, різних маленьких дрібничок, як пам'ять про цю поїздку, визначну для нас обох поїздку.
Потяг давно почав вистукувати свою пісню дороги. Провідниця давно вже ще раз перевірила квитки, її молода помічниця, роздаючи постіль, кинула у мій бік досить звабливий погляд, а в наступну мить мало не впала в коридорі. Ольга вперто захищала свої права на мене, при ній лишалась її холодність та байдужість до чужих людей, своїми вона вважала мене та мою компанію. Давно покінчено з легкою вечерею, давно обтерлись вологим рушником, і Ольга, по звичці підігнувши під себе ноги, сиділа в кутку купе на полиці тримаючи мою голову у себе на стегні. Навколо нас приємний пів морок, і саме в такі моменти відчуття повного щастя стукає в серце, зігріває розірвану душу, і відчуття наростаючої цілісності внутрішніх поглядів на життя щемливою хвилею прокочує по тілу. Вже засинаючи пригадав слова оракула стосовно радості – вдень дзвонила Марія. Повідомила, що мій роман прийнято до видавництва, спонсор погодився на її умови фінансування нашого проекту. Ми домовились про це поговорити детальніше по моєму приїзду в Ірапень.
Київ зустрів пронизливим вітром та холодом. З першої ж хвилини на платформі, поки я зручно влаштовував сумки на спині, помітив як Ольга щільніше запахнулась в пальто. І тут же майнула думка і бажання по швидше опинитись дома. В цю ж мить поруч мене виросла кремезна фігура чоловіка. – "Таксі, куди їдемо?" – "Ірапень, четверта лінія." – "Двісті гривень, і поїхали." – Я вже був готовий відмовитись, ті гроші, що брав сам, давно скінчились, і витрачали гроші Ольги, мені й так соромно. Не встиг додумати до кінця, як Ольга твердо мовила до шофера: - "Поїхали." – і кинула у мій бік один з своїх поглядів не вдоволення. Питання про фінанси доведеться відкласти на пізній час.
За півтори години ми були дома. Кинувши речі в своїй вітальні, Ольга в першу чергу кинулась до ванної, лишивши процес розбирання речей на пізній час. Мені ж лишалось тільки втомлено сісти в крісло. Відчуття затишку нахлинуло з великою силою, тут був мій дім, тут живе моя дівчина, і моє місце тут. Від згадки про Ольгу по тілу пройшла тепла хвиля, це вона була причиною того, що я зараз сидів зовсім без сил. Це вона була виною того, що серед ночі налякані пасажири вискакували до коридору, зачувши від дальнього купе протяглий крик, подібний до крику Тарзана. І бідна провідниця бігала з'ясовувати причини крику, а потім пояснювала, що людині приснилось нічне жахіття, а ми тільки радісно усміхались, вина цього переполоху лежала на наших плечах.
Чистий після купання, коли допомога Ольги вже не здавалась такою байдужою, а її руки змушували вигинатись в хвилях задоволення, в чистій, накрохмаленій постелі, почувався мов в раю, і на плечі Ольга, ніжна, тепла та рідна. Хай її тепло і ледь відчутне, від неї не йшла хвиля байдужості до мене.
Полудень наступного дня, в таку пору я вже давно на ногах, та тільки не зараз. Блаженна втома нічного танку любощів ще й досі не давала підвести важку голову з тугого стегна дівчини. Цього разу ми перевершили самих себе, і зараз наступила реакція повного безсилля. Дзвінок телефону, він не сприйнявся погано, дзвонила Марія, і за хвилину її голос: - "Полковнику, вітаю з Новим роком!" – вона добре знала коли ми приїдемо, і коли можна телефонувати. – "І тебе зі святом, як відсвяткували?" – "Добре, - в слові Марія змогла помістить жест хворої голови. – Зараз граємо в гру ноги вище голови." – Ця гра була мені знайома, але їй не місце в нашій компанії. – "Є пропозиція поїхати на Українку." – Ольга радо погодилась, з усмішкою кивнувши головою. – "Мабуть не вийде, ми трохи вибились з бюджету, і машина Макса там не проїде." – Слова про фінанси покоробили. – "Я не питаю, чи у вас є за, що їхати! Я питаю, чи поїдете, інше мене не хвилює." – Через коротку паузу в якій Марія питала у своїх згоди, вона відповіла: - "Так, ми поїдемо." – "За дві години чекайте." – і натиснув клавіш відбою. Не відомо звідки відчув прилив сил, напевно свято місце не буває порожнім – на місце від негативної енергії прийшла позитивна – почали швидко одягатись, Ольга була швидшою і побігла в гараж прогрівати машину. В багажник полетіли скатки каремату, старі ковдри, шампури та сокира, на заднє сидіння поклали гітару, підсилювач та колонки.
По дорозі заглянули до "Фуршету". Натрапили на святкову акцію на пиво, і взяли ящик; туди ж в корзину, дві кілограмових упаковки маринованого шашлику, чотири нарізних батони, нарізку сира, ковбаси, кілька пляшок вина. Складаючи покупки помітив в багажнику чотири каністри, кожна перев'язана барвистими стрічками. Тут же мені відкрилась інша Ольга, ще перед поїздкою попіклувалась про дарунок Максу, так я познайомився з іншою Ольгою, передбачливою та трохи пустотливою.
Перші акорди твору Бетховена "Токата номер шість" розбудили всіх сусідських собак. Такий сигнал був на машині Ольги, і не раз був причиною іронічного сміху, а зараз тільки добродушного – з будинку Марії вискочили Макс, Беркут, побігли до воріт, швидко розчинили і показали де стати. Ольга лишилась біля машини, а я з пакетами зайшов до кухні, вона така велика та затишна, що в інші частини будинку гостей і не тягнуло. Не один вечір ми просиджували тут за келихом пива, в тривалих веселих розмовах та суперечках. Марія та Оксана звільнили стіл під пакетами.
Ольга була абсолютно права, коли вибирала подарунки до свята кожному з наших друзів. І Марія, і її діти, всі вражено – розчулено усміхались і дякували, а Макс вибіг у двір після короткої фрази Ольги йому на вухо. Потім з двору донісся крик, кликали Беркута, а за хвилину вони обоє зайшли до кухні згинаючись під вагою чотирьох каністр з бензином, ще й Макс тримав сумку з різними дрібницями до машини, з якої визирав червоний конверт в якому були талони на сто літрів бензину. Слів подяки було так багато, що Ольга була змушена сором'язливо опустить очі, я ж тільки мовчки радів радості друзів, смакував запашну каву, і радів тому, що я можу ще дарувати радість людям.
Засніжена галявина під дивною вивіскою, по всьому дорожній знак про населений пункт, "Українка", давно не чула такого веселого гегвалту та сміху. Поки дівчата розчищали сніг для пікніка, хлопці притягли кілька сухих деревин і по великій охапці сушняку, цього всього на довго вистачить. Поки Марія та Оксана готували бутерброди, а ми розпалювали багаття, Макс готував шампури нанизуючи на нього соковите м'ясо, Ольга налаштувала гітару, сидячи на каністрі з водою, тихо грала зарубіжні рокові композиції. Беркут, людина захоплива та постійна у своїх почуттях до молодої дружини до друзів, тут же підсів, і зачудовано почав розпитувати про гітару, що дівчина вміє грати, і питав чи знає ту чи іншу композицію. Ольга тихо відповідала, радісно жартувала і ловила мій погляд, тепла хвиля радості, легкої іронії – адже вона то добре всіх відчуває – линула до мене з її чорних очей.
Під впливом Ольги суміш пива, вина не позначалась на нашому настрої. Шашлик, запечений власне Максом – спеціалістом в цій сфері – пішов на ура, і його не було мало, все йшло добре, нарізка, бутерброди, і під веселі розмови, легкі суперечки під час обговорення ліній нового мого сюжету, серед цих людей не було таємниць, всі вони відкриті чисті душі, і погляд Марії, мудрий та відкритий, такою вона могла бути тільки зі мною. А потім, коли над галявиною залягли тихі сутінки, з шашликом було покінчено, з колонок полинули гітарні перебори. Вони налаштовували на мінорний лад, я бачив як Беркут турботливо вкрив ковдрою дружину, як вона довірливо схилилась йому на плече, така ніжна і лагідна, але тільки для нього; так само як Марія – для Макса, як Ольга для мене. Для інших... ці дві дівчини могли здатись фуріями, особливо коли було необхідно допомогти друзям, чи захистить. Не даремно Ольга надумала, щоб Марія була моїм тренером.
Це вперше в компанії я потай не відчував себе зайвим. були такі моменти, коли ми сиділи на цій же галявині, і Марія була під плечем Макса, Оксана під плечем Беркута, і тільки я був самотній. Але озлобленості, зависті від присутності чужого щастя не було, тільки радість, що е ще любов та теплі почуття. Зараз же, зараз я відчував тепло стегна Ольги, вона легко спиралась об мене, сидячи на каністрі. І, ніби відчувши, загальний стан, важко вдарила по струнам, починаючи грати в повну силу. Ольга співала найвідоміші композиції наших улюблених груп, ці слова не раз ми самі намагались виконувати, але подібного виконання не чули жодного разу. Виконання на повну силу, з повною віддачею. І вперше я наважився приєднати свій голос коли співала Ольга, а потім наважився заспівати під її акопонемент, і в перше я не збився, не переплутав слова, що назавжди закарбовані в моєму серці.
Свежий ветер избранных пьянил,
С ног сбивал, из мертвых воскрешал,
Потому что, если не любил, -
Значит, и не жил, и не дышал!
Далеко за північ ми вертались з пікніка. Позаду лишилась швидка розмова з Марією стосовно тренувань зі мною. Мій друг, моя названа сестра, вона давно відчула дивну силу Ольги, і зростання моїх сил, вона ніколи не задавала зайвих запитань, погодилась зі мною тренуватись. І тільки в теплому затишку нашої вітальні, коли вже Ольга допомогла мені скинути верхній одяг, дія алкоголю догнала мене, ще вистачило сил ловити руки Ольги коли вона мила мене, а тільки я прийняв горизонтальне положення, було сил тільки вткнутись дівчині під руку і тут же заснув.
Робочі будні. Вже не таке ставлення до роботи. Я як і раніш першим стрибав на машину, і працював до мокрої спини, до тремтіння в ногах. Але все частіш, замість того, щоб теревенити з Вітьком, я замикався в собі; тихо сидів в кріслі, і частіш в руках не книжка, а КПК, подарунок Ольги. Я поспішав зробити чорновий нарис нового роману, і хотів до виїзду на дорогу, перекинути його на комп'ютер. По фірмі швидко рознеслась новина про шалений концерт одної рок групи в Одесі, і мене всі запитували чи я не був там. Я ж тільки відмовчувався, і говорив, що не чув. І лиш зараз помітив переміни в собі – раніш я б першим похвастався концертом, і участю Ольги в ньому. Потім помітив за собою більшу врівноваженість, навіть, зміг помиритись з Тартюфом, і вже більш логічно, спокійно довести його не правоту в толкуванні Біблії, не правоту його церкви куди він ходив з дружиною.
Через кілька днів приїхала Марія. Без повідомлення про свій приїзд, а тому їй довелось чекати нас, сидячи в машині. Коли ж ми приїхали, вийшла з машини, і Макс тут же поїхав посигналивши в привітанні. Поки мився після роботи дівчата весело та швидко приготували вечерю. Вже за столом, коли пили каву, Марія перейшла до основної теми: - "Завтра презентація твого роману, мені тільки дві години назад про це повідомили. Роман вже вийшов з видавництва двох міліонним тиражем, критики прийняли його без змін, як і редактори. Тобі тільки необхідно підписати кілька важливих документів і отримати свою частину гонорару, і, звичайно, бути присутнім на презентації." – "На коли призначено презентацію?" – запитала Ольга, я ж тільки починав "пережовувати" новину. – "На четверту дня, але ми там маємо бути значно раніш, багато справ по договорам зі спонсором, він хоче власної розмови з тобою." – "Ти будеш?" – Марія коротко усміхнулась і кивнула головою в своїй манері, а потім відповіла: - "Так, я їду з вами, і проведу всі наступні переговори." – Марія була моїм юридичним представником в цих питаннях, коли б не вона, я б і не мріяв про видавництво свого роману. Єдине питання не давало спокою. – "А моя робота?" – "Не хвилюйся, передзвониш після дев'ятої, і поясниш." – коротко відповіла Ольга, тим самим вирішуючи це питання.
Порадившись з Максом по телефону, Марія погодилась переночувати в одній з кімнат нашого поверху, з тим, щоб без затримок ранком виїхати в Херсон. В цю ніч Марії не вдалось заснути. Зайшовши на кілька хвилин в кімнату, там і лишився. У нас було багато тем для розмови, розмови якій ніхто не буде заважати, і тільки Ольга раз зайшла і то тільки з тим, щоб принести термос з кавою та мої сигарети. Легка усмішка розуміння від Ольги, і знову між мною та Марією тільки журнальний столик. Вона давно стала моїм повірником, бачила мої поривання, і розуміла мене краще, ніж я сам себе. Наболілого ж, того, що не дає спокою, було багато. Марія вміла слухати, і коли моє славнозвісне косноязичья показувало себе, вона розуміла. Я ще боявся показати Ользі свої слабі сторони( хоча й здавалось, що даремно) з Марією я міг і поплакатись в жилетку, показати свою слабість. Тільки Марії міг показати біль за скаліченою юністю Ольги, біль від зради першого кохання.
Зате світанок наступного дня зустріли куняючи в машині. Не відомо чи виспавшись, Ольга вела машину в своїй звичній манері – не звертаючи уваги на правила, чи керуючись своїми власними, і не звертаючи уваги на патрульних на дорозі. Патрульні теж не звертали на неї уваги. Та як би круто Ольга не входила в повороти, кава в чашечках була непорушною, це зайвий раз вказувало на майстерність керування важким джипом. Не дивлячись на спокійну поїздку, мене тривожило знайомство з спонсором, одним з друзів Марії, впливовою в своїй сфері людиною, яка тільки в силу дружби погодилась бути моїм спонсором, і то за умови, що Марія буде вести всі справи, тривожила майбутня презентація. Адже там, по словам Марії, буде багато молодих і не дуже, письменників, репортери, журналісти.
Але хвилювання були даремними. І тільки завдяки втручанню Ольги в мою свідомість, вона вміло керувала мною. Відчуття впевненості не залишало мене протягом всього часу, діловий костюм не висів мішком на моїх плечах, і відповіді на чисельні запитання були влучними і вірними. І розмова зі спонсором, і підписання необхідних паперів, все пройшло під великим знаком плюс. Більш того, спонсор захопився ідеєю видавництва моїх творів і на далі, запропонував контракт на підготовку серії романів і видавництво їх з періодичністю в пів року, максимум рік, на тих же самих умовах. Після швидкого погляду на Ольгу – це міг бути і її вплив на реальність, а вона поглядом показала, що тут ні при чому – я погодився, і тут же підписав договір, звичайно після того, як Марія кілька раз його перечитала. Довіра до Марії абсолютна, вона тільки показала де саме поставить свій підпис, я документи не читав, основні умови мене влаштовували. І під час презентації, на пряму із вдячністю відчуваючи вплив Ольги, я вів себе як і належить людині з власними поглядами на життя, а під час чисельних запитань, вказав, що українська фантастика досі не має власного місця через вплив російськомовної літератури подібного змісту. В моїх словах була доля при соромлення відомих наших фантастів, що видавались російською, тоді як мій роман і написано і видано на літературній українській мові. Я міг собою пишатись.
Я, чесно, пишався собою. Думка, що я не даремно пишу з четвертого класу, затверджувалась в моїх думках. І тут не відчувався вплив Ольги, вона тільки корегувала мою поведінку, думки ж, слова були моїми, з легкою корекцією манери говорити. Ми їхали вже на Київ, по заду підписаний контракт, в кишені костюма досить велика сума гонорару, роман вийшов, і гонорар в кишеню, такий був перший договір заключений Марією. Мене хвилювала тільки одна думка, дядько серйозний, він не зрозуміє власних питань в не дотриманні умов договору, а я педант, і на фоні інших питань мені потрібна допомога.
Помітивши, що Марія не спить на задньому сидінні, більш схожому на диван, повернувся до неї, протягуючи їй каву: - "Мені потрібна твоя допомога!" – саме таке звертання, саме така побудова фрази означала важливість. Марія це добре знала, знала, що необхідно покинути всі справи і зайнятись саме тою, яка вимагає її цілковитої уваги. – "Говори." – "Може так статись, що романи "Містечко на околиці" та "Анаконду" доведеться готувати до друку тобі. У мене не буде на це часу." – "У мене нема комп'ютера." – "Аяяй, - втрутилась Ольга, наслідуючи мою манеру не визначення проблеми як такої. – Я залишу дублікати від свого поверху, тобі та Ксені." – З цими словами вирішення питання було закрито. Коли ж стали на трасі біля кавових яток, час відпочити та випити кави в спокійному режимі, Ольга підняла своє питання. – "Що стосовно тренувань?" – Марія не давно вийшла на роботу, а тренування вимагали постійної присутності Марії. – " І перенести на пізній час не можна." – відповіла Марія. – "Я зможу зробити так, що твоя заява на законну відпустку не викличе зайвий запитань? Хочеш?!" – в моїй манері запитала Ольга. Марія вже нічому не дивувалась. Власна сфера сприйняття була настільки сильною, що давно відчула силу Ольги. І чітка відповідь, з бажанням допомогти: - "Хочу." – поставила крапку у вирішенні й цього питання.
Я качався по підлозі в істериці, не в силах витримати крику, що душив з середини. Напруга останніх тижнів зрештою доконала мене, і останнє випробування моїй психіці прорвало плотину мого терпіння. А все так добре починалось. Так добре, що я просто розслабився...
Керівництво фірми, як і мої колеги по роботі бачили по випуску новин презентацію мого роману, і мені довелось вислухати велику кількість привітань, а здумавши, порадившись з Ольгою, вирішив проставитись на роботі. Була ще одна думка, Ольга разом з грошима на випивку та закуску мала привести з десяток книжок мого роману, які хотів подарувати кільком колегам по роботі – в окремості Вітьку, як знак вдячності за його терпіння до мене – та керівництву фірми. І під шумок летючої, та швидкоплинної слави, випросити собі відпустку за свій рахунок, що мала настати після законної, для підготовки серії романів до видавництва. Не потрібно стороннім людям знати про справжню причину відпустки, і те, що Оксана, дочка Марії візьметься за редагування як тільки ми виїдемо на дорогу.
Ольга ніби знала, що необхідно купити для нашого столу, мені ж лишалось тільки піднятись до начальства, і попросити дозволу на святкування, і подарувати свою книжку поставивши дарчий автограф. Від запрошення вони не відмовились, і сказали кілька теплих слів про мій успіх з побажаннями творчої вдачі. І під цей шумок, звичайно не без втручання Ольги – про це свідчила її критична усмішка, а вона була за столом, - мені дали добро на заяву на свій рахунок, ще й з відкритою датою, тобто я міг вийти на роботу і через місяць, і через рік, робоче місце зберігалось за мною. А вже по закінченню застілля мені дозволили завтра приїхати тільки, щоб написати заяву на відпустку і отримати зарплату за тонажку і відпускні.
Я так звик до швидкої зміни подій, що раптова перерва вибила з колії, кілька днів повного блаженства дома, коли Ольга така ніжна та тепла, коли можна просто розслабитись і отримувати від цього задоволення, коли до півдня не вилазили з ліжка, а під впливом Ольги бажання кохатись було постійно... Початок тренувань був початком зриву, ранкова пробіжка в двадцяти градусний мороз ще пройшла нормально – на свій власний подив я не почав задихатись вже через пів години, а за годину міг витримувати заданий темп Ольгою, те ще й слухати музику через МР 3 плейєр. Та коли вийшов на саморобне татамі в вітальні, і Марія почала показувати прийоми капоєйри, а потім запропонувала пройти навчальний спаринг, мої нерви не витримали. На цей день тренування було закінчено, Марію до дому забрало таксі, а Ольга мовчки подала склянку води, і допомогла заспокоїтись, жодним словом та жестом не показуючи своїх почуттів.
Наступний день почався з ранкової пробіжки, яка вже не сприймалась як каторга, більш того – морозяне повітря, навколишня тиша, доставляли задоволення. Потім душ, легкий сніданок який викликав ще більше почуття голоду, і агресивне бажання порвати всіх і вся. З цим почуттям і зайшов до кімнати де проводились тренування. Радісне привітання Марії пом'якшив вчорашній інцидент, вона й словом не обмовилась про нього, і почала тренування з вправ на розтяжку. Мої м'язи не кричали і не боліли коли вона вимагала підняти ногу вище голови. А коли підійшли до спарингу, було тільки легке побоювання, що можу завдати надто сильного удару, і агресивний настрой, що не давав спокійно встояти на одному місці. Вже потім дійшло – Ольга навмисно збільшила мою агресивність, щоб спокійно пройшов курс підготовки, потім агресія зійде до свого постійного рівня; дівчині подобалась моя миролюбність.
На завершення двох тижнів тренувань Ольга оголосила відпочинок. Всі його потребували – Марія хотіла три дні нікуди не виходить з дому, вона ж теж втомлювалась, їй то було важче ніж мені, хай сюди і додому возило таксі. На думку ж і Марії і Ольги, набутої майстерності капоейриста було достатньо, Ольга ж сказала, що я вийшов на рівень чемпіона, а мені цього вже здавалось надто багато. Та радувало не це, особливий режим тренувань, нормальне, більш ніж пристойне харчування підібране Ольгою ще тоді коли почали тільки разом жити, зробили свою справу – я позбавився ганебної худоби, сутулості та скривленого хребта, м'язи набули необхідної округлості, а на животі визначався прес; радувала розкішна грива волосся, що спадало на спину, я не став качком, але вже одяг не висів на мені як на вішаку, і цього було достатньо.
Другого дня, Ольга дала мені можливість виспатись і натішитись нею в ліжку, як я хотів і скільки хотів – дівчина й досі нічого не відчувала, але я бачив, що наші любощі почали приносити їй радість – нагодувала ситним сніданком, а каву покликала пити в гараж. В гаражі повела в ту його частину де ніколи не був, бачив кілька раз товстий брезент, який щось накривав, що саме не знав, не маю звички совати носа куди не просять.
Ольга включила світло в цьому кутку, одним рухом зняла брезент. Під ним стояв великий байк, шар густого мастила на хромових частинах говорив, що на ньому не наїздили жодного кілометра. Я помітив як погляд Ольги затуманився, потім, під гарячу каву, запашну сигарету, вона розповіла цікаву річ. Цей байк був зібраний вручну, скомбінований з запчастин до "Харей Девідсон", дорожнього "Крайслера" та кількох спортивних моделей відомих фірм. Унікальний та єдиний в своєму роді, він був подарований старим байкером, що славився подібними речами, який і навчив Ольгу правильно їздить на байку. На той час Ольга вже мала власний байк, а цей так і залишився стояти в гаражі, тільки інколи вона прогрівала двигун, і наново змащувала всі його деталі. На мій же погляд байк був справжнім витвором мистецтва, все вражало, і тьмяний блиск розширеного баку, плавні вигини шкіряного сідла, ширина колес, багажні сумки по бокам і в центрі. Ольга сіла на маленьку лавку, запалила і задумливо дивлячись на вогник сигарети, почала говорити: - "Серед старих байкерів світу ходить впертий поголос, що байки наділені живою силою, особливо ті, що зібрані вручну. Байк, зібраний вручну, набуває власного характеру, та свідомості, саме тому справжні байкери намагаються зібрати свій, єдиний та не повторний. Ті, що куплені, мертві, вони не здатні подарувати те відчуття свободи, якого так всі прагнуть. Я не знаю, чи потім ти станеш байкером, не знаю, чи я повернусь на дорогу, важливо інше. Для пошуків Антареса нам необхідно на певний час влитись в це життя, саме так ми його знайдемо, - Ольга зробила паузу, в погляді прослизнули важкі спогади. За хвилину вона продовжила: - Я маю тебе залишити тут на певний час, спробуй відчути байк не як купу металу, а як живу істоту, мені це не вдалось." – Показавши де мастило, чисті віхти, щоб протерти від пилу та мастила, показала на каністри з бензином, Ольга вийшла з гаражу.
З тим як я витирав байк, пакет інформації по його устаткуванню, побудові двигуна та роботі всіх систем, з свідомості переходила в мозок, і поступово затверджувалась. А після слів Ольги, торкаючись машини, відчував під пальцями не просто холодний метал, а холод сплячої істоти, живої істоти. І тільки після заливки повного баку бензину, мастила в системи змазування, води в систему охолодження, після повного прогрівання холодного двигуна, в повній силі відчув потік живої сили. Байкер, що його зробив, вклав сюди більшу частину своєї душі, всю свою майстерність та любов, можливо саме тому і був байк наче жива істота, була наділена деякими рисами характеру майстра. Я знаю, що з подібними думками дорога одна – до психіатра – та я вперто вірив у легенду байкерів, і дуже хотів, щоб це було так.
І було диво! На тонкому рівні сприйняття, на такому тонкому, що може здатись за глюк, чи роботу уяви, я відчув від машини цілу бурю відчуттів – агресію, не довіру, зацікавленість. Він теж мене відчув. Моє захоплення, захоплення дивом і витвором майстра, подив, легкий страх; моє бажання подружитись викликало недовіру, подив. Коли двигун прогрівся, добре вже змерзнувши, на прощання мовив, не сподіваючись почути відповіді: - "Надіюсь, ми станемо друзями, я дуже цього хочу. Кожен байк повинен мати власне ім'я, це буде нашою таємницею, домовились? І назву тебе... Пегас. Був такий міфічний скакун з крилами, який літав в повітрі, і не знав перепон в дорозі." – вже виходячи з гаражу почув в спину тріск остигаючого двигуна, і легку хвилю подиву.
Відходячи від подиву, вгамовуючи розбурхану уяву – на вулиці мій запал трохи охолов – запалив нову сигарету. Було вже не так холодно, кінець лютого, хай ще кругом лежить сніг, і вулиці вкриті снігом впереміжку з піском, основні траси чисті від снігу та льоду. Ще кілька тижнів і можна виходить на дорогу, є ще час, щоб освоїти машину, дистанційне карате, і навчитись їздить на байку.
А в теплій робочій кімнаті відчув як змерз. І тільки Ольга, тепло її обіймів в мене на колінах, її теплий подих під шию, гаряча кава, зігріли і позбавили дитячого сприйняття дива. І тільки відігрівшись помітив запальний вогонь в очах дівчини, для мене це було другим дивом, щось мені підказувало, що вона задумала нову виставу. Виставу за її власним сценарієм, де люди, кожен, грав свою власну роль, не гірше відомих акторів, а всім іншим відводилась роль статистів, і тільки нам роль глядачів.
"Ти знову щось задумала? Знову в своєму репертуарі?" – Я помітив як вогонь трохи пом'якшав, і теплий усміх виник на її устах. – "Всього лиш пробний виїзд. Ти маєш затвердить пакет інформації, зараз саме ця нагода." – Та Ольга сказала не все, було в цьому вогні інше, що змусило прислухатись до своїх відчуттів. Цього разу нічого не досягнув, тільки внутрішню підготовку до чогось важливого. А на трохи вимогливий погляд стосовно пробного виїзду, тільки обмовився, що необхідно повечеряти. Я звик довіряти авторитету Ольги в багатьох питаннях, і мало коли з нею сперечався.
Новий ритм обміну речовин дозволяв багато їсти, коли захочу і скільки захочу, і наш достаток це дозволяв. На столі за раз могло зникнути до пів сотні пельменів чи вареників з смаженим салом, чи два курячих окороки з картопляним пюре, і це все під усмішку Ольги, її турботу, на довершення велика чашка міцного чаю з чимось солоденьким.
А в нашій спальні на мене вже чекав справжній дарунок – класичний байкерський костюм – важка "косуха" з чисельними застібками і закльопками, шкіряні штани з теплою підкладкою, важкі "берци", на подобі ескортних, товстий світер, теплі але тонкі пальчатки, окуляри "хамелеон" і байкерський шолом з склом "хамелеон". Під теплим поглядом Ольги, ще вражений прикидом, почав одягатись, а вона, допомагаючи з застібками, пояснювала: - "В шолом я вмонтувала МР 3 плейєр, і одно хвильову рацію, перемикання з музики на зв'язок біля правої скроні, ти відчуєш виступ перемикача. Пам'ять плейєра на чотири гігабайти, перезапис музики я вивела на уєзбі – порт, він нижче потиличної частини, туди ж вивела гніздо зарядки, чотири години заряду вистачає на добу роботи рації і музики в постійному режимі. Та раджу зараз музику не включати, ти маєш звикнути до роботи двигуна в різних режимах та швидкостях."
На виїзді на Садову вулицю байк запетляв не слухаючись керування, кермо втримати не вистачило сил, підскочивши на бордюрі, мало не вписався в кам'яну огорожу. Зупинившись байк заглух. А починалось все так добре. Хвиля радості, упоєння в керуванні важкою машиною, рев двигуна змушував співати мало не в повен голос, і я розслабився. І ось, що з цього вийшло... По спині пішли зрадливі потоки поту, нерви не витримали і я спробував завести. Виникло враження, що іскра йшла в землю.
"Полковнику, заспокойся, - Ольга зняла шолом, нагнувшись з свого байка, допомогла припалити сигарету. – Спробуй домовитись, справа не в тобі, ти добре їдеш." – Слова Ольги дійшли до мене. Так, справа не в мені. Байк був надто агресивно налаштований, а подібні прояви мені просто не подобались, виникало враження моєї слабкості. Але ж це не так! я вже не був тою людиною, що раніш. Людська агресія викликала тільки усмішку, а от та яка йшла від байка... може суть не в цьому.
Знявши пальчатку, поклав руку на бак. І тут же відчув ... відчув бурю почуттів. В першу чергу світлий позитив, тепло живої істоти, якій було тісно на вулицях міста, його вабила дорога і відкритий горизонт. Наставав момент істини, момент коли дві свідомості можуть знайти точки дотику та домовитись. В мою відкриту свідомість, ніби обережно, дійшли хвилі подиву, зацікавлення, спроб зрозуміти. ... На подібні розмови не потрібні слова, хвилина здатна вмістить в себе кілька годинні переговори; і ми домовились, наша домовленість лишилась між нами. Та в результаті двигун запрацював з першої ж спроби, а в мене виникло відчуття – ми разом виберемось з любої ями, і тільки разом.
Цього разу шолом я не одягав, на мені тільки окуляри. І це було ні з чим не зрівняне відчуття свободи, коли вітер куйовдить волосся, і холод не встигає обморозити вуха, і тільки шалене відчуття швидкості і знову ж таки свободи. Фоном до цього світло на мокрому асфальті від кількох пар фар, і відлуння шуму двигуна між будинками.
На годиннику приладної дошки тільки десята вечора. Ми стали перекурити між кінотеатром "Перун" та готелем "Ірапень". Добре видно освітлену по нічному площу перед кіношкою, молодіжну тусовку скутеристів, далі темні фігури юнаків та дівчат на лавках. А далі видно вулицю, стоянку таксі, і великий магазин "Каштан". Його цілодобова робота, центр міста, зробили площу місцем постійних зустрічей та гулянок молоді. Краще привившись помітив на стоянці машину Макса.
Ольга сиділа на байку вільно опустивши ноги на дорогу, між пальців диміла сигарета, в очах же знову помітив, вже знайомий, вогонь: - "Давай кави вип'ємо, час розбудить сплячі душі." – тихо мовила, одним порухом руки заводячи двигун.
Площа гуляла та розважалась як могла. Ніщо не говорило про диво. І воно трапилось коли, відносну тишу, розірвали звуки перших акордів з твору Бетховена "Токата сі бе моль" і рев двигунів – байк Ольги мав систему відкривання та закривання глушників. Відчуваючи на собі здивовані та ошаліли погляди таксистів, молоді, що тусувалась на найближчій зупинці, ми зупинились по обидва боки машини Макса і вимкнули двигуни. Здивовані голоси, були тільки фоном до моїх власних відчуттів та вражень. А з машини вже вискочив Беркут. Я ніколи не бачив як у людини так повільно опускається щелепа, в момент найбільшого подиву, вражений погляд не помічав хто сидить на байку. Вже пізніш, коли очі піднялись, отримав повне задоволення від факту впізнавання.
"Дежавю..." – тихо мовив, привстаючи з сідла. – "Дежавю..." – відповіла Ольга з іншого боку машини знімаючи шолом і розкидаючи по спині шапку волосся. Ми радо привітались тим особливим потиском байкерів, і я бачив як очі Беркута палають від задоволення, захвату, дитячої радості. А з боку східець в магазин почув дзвінкий голос Оксани: - "Дежавю, Полковнику!"- Поруч неї стояли Марія та Макс, Марія тримала дві чашечки з кавою. Вже за хвилину ми весело розмовляли. Вони ніяк не думали, і не сподівались побачити мене на байку, добре пам'ятали про мій страх і не вміння, тільки Марія все знала, і зараз усміхалась радіючи подібному успіху. А Беркут, людина великої сили, і людина з великої букви, красивий та молодий з трохи дитячим сприйняттям світу, що мені особливо подобалось і вражало в спілкуванні з ним, вражала його світла енергетика, присів біля мене оглядаючи байк. Він добре знав не писаний закон байкерів – дивитись можна, торкатись, сідати без дозволу категорично заборонено. Та він не витримав, кінчиками пальців провів по крутим лініям глушника, і отримав легкий удар струмом. Погляд, з виразом дитячої образи, потім розуміння, вкінець мене розчулив. Він був самим собою тільки в колі друзів, таким яким найбільш мені подобався, як друг, як брат.
"Полковнику, - дзвінкий голос Оксани завжди почую, славна в Марії дочка. Гарна, струнка, легка на підйом, і сувора коли це необхідно. – Сьогодні на трасі гонки на виживання. Поїдемо?" – Бажання поїхати було, я ще ні разу там не був, і поглянув на Ольгу. Думка, що можна набрати пива, і відпочити в колі друзів, радувала, ось тільки фінанси не давали спокою. Ще й вогонь в погляді Ольги починав дивувати вище міри, і викликав занепокоєння. В вогні погляду я бачив запал, такий не звичний в завжди спокійній та врівноваженій дівчині. Зустрівши мій погляд жестом покликала у бік.
Ми зайшли за ріг магазину, де нікого не було. В голосі, коли вона почала говорити, був інший вогонь. Вогонь душі, дивно, та від цього відчуття Ольга ніби стала вищою на зріст.
"По перше, Полковнику, - вона карбувала мало не кожне слово, не поганий початок. – Припини думати про фінанси, вірніше відсутність у тебе самого. Я розумію тебе добре, але гроші для мене не проблема, і це наші гроші. Можеш тратить скільки хочеш, від цього менше їх не стане. Свого часу мені вдалось провернути одну грошову операцію, і зараз я отримую дивіденди, не погані дивіденди. Ми на них можемо жити все життя, особливо не економлячи. Ти працюєш тільки тому, що інакше не можеш, і твоя потреба відмовляти собі у всьому мені вже набридла. Не погано, коли чоловік вміє економити, але коли він собі відмовляє, це вже надто. – Запалюючи нову сигарету я відчув, як важко дались Ользі ці слова, а вона продовжила говорити. Тільки тон, яким вона говорила, він змушував прислухатись до своїх відчуттів. – Я знала про гонки, і тому виїхала сьогодні. Я хочу прийняти в них участь!" – тут не було виклику, а тільки тверде рішення. Та я наважився заперечити. – "Але ж маленька, я не хочу, щоб ти ризикувала. Може не варто..." – "Варто, Полковнику, варто. Суть не в тому, що приз десять тисяч заїзд, а їх три. І справа не в ставках, а вони дуже великі. Тут ставка ціною в життя. Ти в думках назвав мене Принцесою байкерів, але не міг знати, що я мало не стала самою молодою королевою байкерів. Тільки Антарес став на заваді зважаючи на мою молодість, це зараз я розумію чому він відговорив від мого рішення вийти на змагання. Я маю повернути собі впевненість в собі, позбавитись гидкого страху перед дорогою і байком. У випадку мого програшу, хоча б одного заїзду, ми лишимось дома, і кинемо надію знайти Антареса, і будемо пробувати їх розбудить з самотужки." – "Все так серйозно?" – Я вже не міг сперечатись з Ольгою, тепер мені зрозумілий вогонь шаленого запалу в очах. – "Серйозно! Так серйозно, що я й змушена піти на цей крок. А ти тільки спробуй уявити мій стан коли я вийшла з лікарні. Я боялась і близько підійти до свого байка, він так і простояв в гаражі, поки ти не пішов від мене... Я переборола тоді той страх, бо хотіла повернути тебе. І довго не говорила тобі, бо не вірила тобі. А коли повірила, просто соромилась свого страху, а поруч тебе повинна бути сильна дівчина... А коли почала тебе вчити, відчула, що тільки подібними змаганнями позбавлюсь страху, і поверну собі впевненість! Я хочу тебе кохати, хочу повернути собі відчуття, і заради цього я піду на все, не вимагаючи від тебе подібних кроків. Це моя карма." – Ольга знову запалила, в її опущених плечах була покора. Вогонь трохи згас, вона чекала мого рішення. З умови моєї відмови, вона погодиться, і ми на довго втратимо надію на почуття; за умови згоди, Ольга позбудеться свого страху, і, може, вже зараз більш мені відкриється. Це все варто того, щоб дівчина прийняла участь в змаганнях, як вона дійде до цього, вже інша справа.
Слів у мене не було. Я тільки міцно притис до себе, відчуваючи на шиї мокрий слід від сліз Ольги. Вона все зрозуміла без слів. А коли повернулись до своїх, навколо байків вже крутилась мажорна молодь, і Беркут з Максом грудьми захищали наші машини від сторонніх. З нашою появою всі позникали в темряві.
ID:
371415
Рубрика: Проза
дата надходження: 17.10.2012 10:46:57
© дата внесення змiн: 21.10.2012 13:47:43
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
