Не кажи що ти ніколи не мріяв
Стати кимось іншим
Кращим, чи гіршим,
То є твоє его, твоя справа.
Хоч як не міняйся -
Зліва на право,
Чи в іншу сторону,
Із любого боку,
Більшості то є просто глибоко
Десь і без пояснень чому,
Не питай, що ти винен кому,
Бо ціле життя будеш винен.
Не залишиться простору
Між твоїх звивин.
Відпливе останній човен
А ти простоїш всю ніч
Німих поглядів повний
Кричатимеш в слід,
Якого вже давно немає.
Є лише ти на причалі.
Стоїш, дивишся на ліхтарі
Із неба. Небесні такі ліхтарі.
Люди якісь прийдуть,
Просто люди,
Не хороші і не злі.
Витіснять десь назад,
Хтось кине байдужий погляд
І вони чекатимуть.
А ти підеш пити каву.
Чи чай. Чи просто пити.
Ти знаєш, що ти хочеш жити.
Не мусиш. Хочеш.
Мусиш через когось,
Хочеш через себе.
Чи якось навпаки?
Підсвідомість знає,
Що насправді треба.
Але в неї примхи.
Вона любить сон.
Коли навколо ледь тихо.
Все життя проспав би.
Бо інколи мрія,
Щоб зі сну
Все було насправді.
Один великий сон.
На все життя.
А коли помреш –
Просто прокинешся,
Перша думка – хто я?
Дві секунди, загрузка.
Все ніби стало на свої місця.
Середина дня,
Будемо жити аж під вечір,
Позгрібаєм улюблені речі
І нас занесе туди,
Де все закінчилось,
І хтось знову почав.
Завари чогось в термос,
Буде певно людно,
Нас чекають ліхтарі
Із неба,
І знайомий причал.