* * *
Знову вечір, в подушку ридання
І вогник каганця облизує повітря…
«Мамо, а правда ти йдеш в останнє,
А, як прийдеш мене більше не покинеш?
Мені так страшно, ніченька – ряднина
Закутує мене, а я іще мала
Коли прийде у гості світла днина
Й до мене повернеться матінка моя?
Я сам – на - сам і очі самі плачуть,
Сльози теплі моє личко умивають
Може краще осліпнуть, щоб не бачить,
Як твої ноги від мене тікають?
Мамо вернись, мені так холодно і сумно
Й сердечко, як лякливе зайченя
Покинути дитиночку саму бездумно,
Щоб пити і гуляти, ну, а як же я?
А я росту, як квітка у колючках,
Як котеня, що викинули «вон»,
Як вогник у моїх дитячих ручках,
Як відросток вимерзлих бегонь.
Зупинися мамо, пригорни дитину
Витри сльози, поцілуй і полюби,
Помий свою совість перед Богом винну
До мене дитинство й радість поверни.»
заплакала. Одне знаю, що діток, як Божий дар, оберігати і доглядати треба. Дякую за співпереживання 
