Відлітають у вирій лелеки,
Своїм довгим, журливим ключем.
Буде важко в дорозі далекій,
Бо на серці в них туга і щем.
Покидають вони рідне небо,
Де здійснили свій перший політ.
Та летіти сьогодні вже треба
У чужий, незнайомий їм світ.
Проганяє з коханого раю
Ненаситно-холодна зима.
Буде тепло в далекому краю,
Тільки щастя у ньому нема.
Там інакше всміхаються зорі,
Не так дзвінко лунають пісні.
Небеса вже чомусь не прозорі,
Наче стіни, стають затісні.
Та несе вільні крила надія.
Ще побачити рідні краї.
І жевріє у серці лиш мрія,
Повернутись у гнізда свої.
І звичайно вони ще вернуться,
Пролетівши знов шлях у імлі.
Своїм клекотом щиро всміхнуться –
Добрим людям і рідній землі.
Позабувши про власну тривогу,
Все розбудять від довгого сну.
Подолавши далеку дорогу,
Принесуть із собою весну.
У нас у селах за їх допомогою визначають погоду 
