Осінь бАлує!
Вмила дощем
напівсонні вулиці
І вкрила пледом-теплом.
Ми з тобою цілуємся
тут
в минулому
і у завтрішньому.
Нам пощастить,
Нам повезлО!
Триматись за руки
у різних часах.
Колись,
я видам цікавий альманах
З нашими замітками й фото.
Ти ж не проти?
Це, як наркотик,
писати про те, що булО,
Писати-пророчити,
що ще бУде.
Ми рАзом будуєм
свої міста.
Завтра,
від тебе листа
отримаю в скриньку
поштОву.
По тому,
як прочитаю-вип"ю
твої слова,
Розчинюся і опинюся
Поруч,
Обіймів обруч
на тебе натягну,
Наче зі сну,
поцілую і зникну...
Так звикло
стає чути тебе
у собі, практично завждИ.
Ця Осінь дощить
і дощами передає
наші привіти
одне одному.
Підставляю обиччя і лоно я
Краплям з Небес.
Я вже скучила без
твоєї реальності
ТУТ.
Без детальності
обшуку мого тіла
Твоїми руками, очима,
без дотику губ
в мої несподівані далі...
Осінні реалії,
Сонце моє)
Дощ вже не ллє,
Тільки тихо співає
мокра вулиця
під ногами...
Скоро це місто
наповниться нами
І Осінь посміхнеться,
жбурнувши листям
просто в обличчя!!!
Чуєш, коханий?
Ми кличем...)))
