Я був хлопчиною іще дитинов
Коли мене життя забрало й понесло
Я плакав, я благав та без зупину
Воно мене між бурі кидало
Я був самотній , вбитий і принижений
З розбитим серцем ніби і не жив
Всіми залишений , всіми покинутий
У життєвім морі тихо потопав
Всі мрії , всі надії й сподівання
Мої розбилися - мов не було
Пройшла перша любов й розчарування
Але життя мене у вир кидало
Лишилась біль не зрозуміла в серці
Лишився жаль, котрого не забуть
Піднявся в верх я – і відкрив дверці
До свого серця – та не в тому суть
Ішли роки а я блукав самотній
Забутий усіма і ніби весь
Поглинутий - а на губах спав іній
Хотів покинуть все – піднятись в вись
Що я любив , до чого так ішов
Всі мрії і надії ніби сон
Я там спокою серцю не знайшов
Лише змінив на інший жаргон
І смерть від мене відвернулась
Не приходила та стара з косов
Можливо то вона просто забулась
Та той момент усе ж я скористав
Усе що було – проминуло швидко
Друзі , знайомства – тишина
Лише у серце стукала тихо
Розпука й біль страшна
Може колись іще згадаю тії
Хвилини смутку , болю і жалю
А може - лежатиму уже в могилі
Не буду згадувать долю свою
Усе життя я сам собі доказував
Образу ніс в своїй душі
Я жив, ненавидів і згадував
Коли я народився – колись прекрасні дні
Ні статус у суспільстві , гроші ані слава
Не допоможуть ані крихти буть
Щасливішим - ти став нібти шалава
У світі за усе треба платить
Ти став інакшим ,ніби народився
Ти знову серед друзів але бачить бог
Твій розум ніби одурманився
Про кожного думаеш – « нехай б издох»
Про всіх - а на устах усмішка
Та усмішка й цілунок Юди – зрадника
Колись ти був неначе сіра миша
Тепер піднявся до орла
Колись ти був святий і непорочний
Як ангел – а все ніби сон
Тепер же став бриткий і чорний
Потворою в душі неначе демон
