Босоніж ішла по стежині
Вітер заплутався в косах.
Всміхалась квітучій калині
Ноги вмивала у росах.
Очі — блакить безодні,
Брови — розведені крила.
Вишневого цвіту холодні
Пелюстки, як сніг, трусила.
Щезла в тумані, розтала,
Віднесена подихом вітру.
Весна по саду ступала,
Фарб згубивши палітру.
А потім колючий сніг
В очі пожбурив вітер,
І, часу спинивши біг,
Пам’ять про тебе витер.
1969 р.
