Коли я навчуся любити тебе без причин,
я буду любити і друзів твоїх, і коханок,
я буду радіти веселощам випитих склянок,
і ти станеш вільним, як жоден з жонатих мужчин.
Коли я пробачу, образи допивши до дна,
за тиху відсутність ночами, за ніжну безплотність;
за те, що на смак і на дотик пізнала самотність;
за те, що усе я навчилась робити одна…
Я кластиму мовчки яєчню на вимитий стіл.
Я буду дбайливо тебе зустрічати під ранок.
Я буду у захваті слухати вісті з гулянок.
Я стану найкращим з тобою цілованих тіл.
Коли я зумію любити в тобі сотні вад,
у мене не стане ні віку, ні статусу й статі.
Я знов опинюсь в заґратованій зимній палаті,
де нас від любові лікують уколами в зад.
Коли я навчуся любити тебе без причин,
ти станеш мені непотрібним, як вітру – свобода.
Твоє існування – ось буде моя нагорода
за цю безумовну любов без прикрас і личин.
Я висохну в твоїх думках, як пожовклий будяк.
Я тільки на згадку у камерах серденька твого
нашкрябаю нігтем зворушливу притчу про Бога:
«І навіть такого, як ти, хтось любив просто так…»
