У гротескно поцвілих будинках,
У залитих нудьгою кімнатах.
На надщерблених часом сходинках
Довелося мені побувати.
Я блукав по темниці холодній,
Як орел, що зламав собі крила,
Враз мене, у в цій темній безодні
Несподівано щось засліпило.
Чи підозрював я, що цей спалах
Мене зіб’є із ритму раптово?
Чи чекав, що у темних дзеркалах
Раптом з’явиться блиск кольоровий?
Гострий погляд уп’явся у душу
Вмить розсипавши всі перепони.
Розрізаючи серце, як грушу,
Ігноруючи всякі закони.
Мимоволі ковзнувши очима,
Ти надовго украла мій спокій.
Як осінній туман, невловима,
В темноті розчинилась глибокій.
Я шукав, та знаходив лиш стіни.
Я кричав, але ти не озвалась.
Залишивши у серці руїни,
Ти в тумані від мене ховалась.
Я присів на холодну підлогу,
Остаточно позбувшись надії.
Та мені, попри повну знемогу,
Нездійсненні, залишаться мрії,
Що колись, підморгнувши очима,
Як в дешевих та пафосних фільмах,
Наче крапля роси, невловима,
Ти всміхнешся у моїх обіймах.
́
