В тишину шумных улиц спрячусь,
Пусть укроет меня гул людской,
Я отныне поверю в удачу,
Распрощаюсь надолго с тоской.
Что с того, что большим расстоянием ,
Развести вновь стремиться судьба,
Ты пойми, это лишь испытание,
Перед тем, как свести на года.
И под сенью сгоревших каштанов,
Я прохожим улыбки раздам,
Образ твой, отразившись в фонтане,
Тихо скажет- быть вместе нам.
Я рідко пишу під настрій.Записую перший рядок навіть не знаючи,що запишу в другому.Про якісь видумані почуття навіть не маючи якусь конкретну людину на увазі.Хоча кожен розцінює по своєму.Я давно навчилась не ображатись.Навіть було таке,що подруга сказала,що в мене немає ні одного нормального вірша.Через хвилин сім образа пропала.
Мене теж так всі повчають,я поважаю чую думку.Навіть дуже.Але рідко до кого прислухаюся.Я ніколи не працюю над віршем.Сідаю і записую хвилин за сім а то і менше,що приходить в голову.Прислухаюся до племінниці,якій всього 17.Роки ніколи не мають значення.Я пам'ятаю себе в шість років.Мені здається,я народилась дорослою.Нікого не слухайте.Якщо Ви впевнені,що і Вас все правильно виходить,то так воно і є.Натовп і кількість думок зовсім(одинакових)не говорить про правильність.Це має насамперед подобатись Вам.Треба подякувати за повчання і робити по своєму.З бажанням і душою.
Цей вірш теж мені дуже сподобався.Я занадто уваги приділяю дрібницям(хоча вони для мене не дрібниці,бо тільки вони вирішують все).Мені сподобалось,що Ви залишили замість псевдоніму своє прізвище.Бо інколи невдалий псевдонім може відштовхнути.Мені мій дуже до вподоби.Мене навіть один мій знайомий півтора року називає Віда.
мене дехто сварить що розмір скаче. але думка коли приходить вона не питає про розмір вона говорить про те що бачить. мене дехто повчає над віршами треба працювати. я відповідаю треба працювати над собою.