Ці руки забруджені псалмами чужинців
ріжуть паперових апостолів
вивертаючи кишені
вбирають в осіннє пальто мою кров
я не буду брехати,
я бажав би вчепитись
і більше не відпускати,
але мені стало байдуже,
я просто став зайвою сторінкою
в цьому накуреному просторі
і якби хтось із нас бажав,
то він би спинився,
і не тікав.
Можеш стріляти я вільний від обіцянок
і хід твій останній
і вирішальний
і ці голоси
лунали б ще голосніше,
якби ти вчепилась зубами
у шкіру
пояси материка моєї ключиці
зламались
і мої зуби
б позаростали криміналістами
та духами минулого
і я втрачав би твоє волосся,
як останню надію,
кружляючи чорними створіннями
над твоєю поголеною головою.
І стріляли б останні,
Не вимірявши відстані
Не озброєння тінню
І я б чув ці солодкі марення,
Як останні слова в моєму
Похміллі,
Наврядчи я б просто відстрілювався,
Тому вже на все стало рівнозначно похуй.