На Поділлі ось вже скільки сторіч чарує собою незрівнянна, неперевершено гарна та незламна квітка на камені – місто Кам’янець-Подільський.
Історія Кам’янця багатогранна, цікава, тисячолітня. Місто, що пережило багато руйнувань завжди, неначе фенікс з попелу відроджувалось і продовжувало наперекір усім перешкодам жити далі. На його теренах свій слід залишило чимало націй: це і поляки, і литовці та навіть турки. Від останніх на згадку лишився мінарет, прилаштований на даху кафедрального костелу. Яких тільки загарбників не доводилось терпіти багатостраждальній кам’янецькій землі.
Кам’янецька фортеця весь час стояла на сторожі спокою міста. Своїми міцними мурами вона затуляла Кам’янець від можливих небезпек. Хоробрі воїни в її стінах до останнього боролися за свою Батьківщину. Під час однієї із марних спроб турків здобути неприступну цитадель султан запитав своїх помічників: «Хто збудував цю фортецю?», а ті, не знаючи, що відповісти, сказали: «Мабуть, сам Аллах». На що султан промовив: « Якщо Аллах її збудував, то нехай її і здобуває».
Ці слова дають нам змогу уявити наскільки міцною та нескореною була фортеця, якщо досить могутній на той час султан розписувався перед нею у власному безсиллі.
Про панування поляків в Кам’янці нагадує ратуша. Колись саме в цій будівлі розміщувався магістрат, проводилися засідання, на підземних поверхах утримувались в’язні та відбувалися катування мирного люду. А годинник ратуші і дотепер невпинно відраховує час.
Ще однією архітектурною пам’яткою є кафедральний костел. Колись за влади турків він був перетворений у мечеть, але згодом турків з Поділля вигнали і костел майже повернули до первинного вигляду. З чотирьох мінаретів залишили лише один і встановили на його верхівці статую Діви Марії. Це унікальне явище, адже ніде в Україні та й, можливо, і в світі такого сполучення двох символів абсолютно різних релігій не знайти….
Коли мандруєш вузькими вуличками Старого міста, встелених бруківкою, здається, що ніби потрапляєш у машину часу, адже аж надто відчутно подих середньовіччя. Завдяки цьому можна прослідкувати життя цілої епохи власними очима, а не з сторінок підручника.