Оженився гарний Петрусь.
Взяв дівку Олену.
Таку гарну , молоденьку,
Як, кажуть, зелену.
Ще женихом той Петрусь
Любив, любив пити.
А взяв жінку, то забув,
Що треба глядіти.
В взимку любив щовечора,
Ходить на вечорниці,
І любили Петруся
Усі молодиці.
І було , навідь таке,
Що десь й заночує,
А жіночка сама вдома,
Так важко працює.
Надоїло тій Олені
Весь вік догоджати,
То на старість ухитрилась
З діда насміятись.
Встала раз вона раненько,
Сповзла з ліжка раком,
Бо було вже тій Олені,
Вже сімдесят з гаком.
Що зварити тому діду?
Їй-Богу не знаю,
Наллю води, хай вариться
Та насиплю чаю,
І ще чогось, аби чого,
Туди повкидаю.
Нехай дума, що я стара
Все позабувалась,
Що прийшов вже той "скрельоз"
Якого боялась.
Взяла все на скору руку,
Чай засипала в горнець,
На приправу жменю перцю
І петрушки корінець.
Йди дідусю , та поснідай,
Вже чайок зварився.
Дід на ліжку потягнувся,
Встав, навіть не вмився.
Сів за стіл і нюхнув носом,
Ще відігнав стаю мух,
Та як сьорбне той чайок,
І забило діду дух.
Як жбурнув той кухоль в кут,
Ой Боже, мій Боже!
Навіть чаю наварити,
Вже баба не може!
Ой, дідусю, не сварися,
В мене не виходить,
Мо то вже о-той "скрельоз",
Що по людях ходить?
На обід тоді зварю
Супчику смачного,
Що оближеш навіть ложку
Й пальця не одного.
Стала баба суп варити,
Й посміхнулась у кулак,
Що його туди втулити?
Щоб забило дух знов так.
Накидала гарбузи,
Картоплі в мундирах,
Засмачила олією
І не посолила.
Йди , дідусю , наминай,
Обідай, смачненько,
А я піду , полежу
Щось болить серденько.
Взяв дід в руку черпака,
Зачерпнув добряче,
Думав : м"яса кусень важкий
Чи стегно свиняче.
А щоб ти , бабо , сказилася!
Що ти наварила?
А я бачу , що сама
Й ложку не вмочила!
Ну, що-ж ти наколотила?
Та ти Бога бійся!
І підсунула мені,
На , та отравися!
Ой, Петрусю, я так старалась
Воно не виходить,
Думаю, що роблю так,
А воно підводить.
З того часу , дід узявся
Сам господарювати.
Встає рано, варить їсти,
Прибирає в хаті.
А Олена лежить нишком,
Гляне - посміхнеться,
О так тобі треба діду!
Гулять не заманеться!
І пішло вже по селу,
Що баба склерозна,
Але їсти хоче смачно,
То, що воно, хто- зна !
Нехай собі кажуть,
Що буде - то буде,
А я собі хоч на старість
Від-почину люди.
О таке то , жіночки,
В кого така доля
То зробіть так чоловіку
Як та баба Оля!
ID:
355445
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 05.08.2012 21:38:54
© дата внесення змiн: 05.08.2012 22:34:41
автор: Анастасія Верес
Вкажіть причину вашої скарги
|
