Я не забуду ті щасливі вечори,
Всі ті слова, що шепотіло серце.
Ту пісню, що просила не іти,
Ті сльози, що вражали нас до смерті.
Я не розкажу жодному про нас.
Про таємницю, що пообіцяв тримати.
Хай тихо шарпає повз наші вікна час,
В нас є, що один одному сказати.
І лився з неба сонячний нектар,
І посипало сріблом землю небо.
Не брало воно дяки за той дар,
А тут йому, ви бачте, стало треба.
О неосяжне, нащо ж ти даєш,
Коли не маєш в планах віддавати?
Чи ще колись його ти повернеш?
Чи вже й дарма мені чогось чекати?
Хай літаки поріжуть небо вкрай,
Хай клаптями по світу розлетиться.
Ти лиш, прошу, мене не забувай.
Дозволь іще хоч раз у сні явиться.