Ой сиджу я рано в парку,
Там зайняв останню лавку,
Бо на першій бомж проклятий
Наче мавпа волохатий,
Спить, хропить, рікою слина
На ту лавку просто лине,
Ллється й мов у річці хвилі,
Наче пінкою закриті,
Він туди-сюди плюється,
А вона рікою ллється,
Може це якась зараза?
Дівчина одна спитала.
А на другій якась пара,
Дід і молоденька дама,
У засос цілує шмара,
В горло язика запхала,
Дід той наче зараз лусне,
Дівчина йому як всуне.
Він тремтить, втрачає силу,
І ковтає шмари слину.
Та йому тепер все рівно
Адже він не supergiro.
І хтозна, коли ще зможе,
Кому гланди полоскоче?
Бо він пенсію вже має,
Що в руках шмара тримає,
Отже поцілунок довгий,
З діда молодого зробив.
А на третій лавці хлопці,
Щось їх коле наче в боці,
Курять якусь дурь незнану,
І від того ловлять кайфу.
А дівчата, що проходять,
Їх до сміху лиш доводять,
Бо вони коли їх бачать,
В голові мов чорна брама.
І понеслись хлопці словом
Обзивають слоном, гномом...
Ця дурепа, та пробачте
Он іде в сльозах вся плаче.
А о та тараня чиста,
Мов в повітрі десь зависла.
А на ту дивитись важко,
Аж у шлунку стає тяжко.
Хлопці накурились дурі
І додому всі махнули,
Я сиджу надалі тихо
На бомжа дивитись гидко,
І від діда зараз знудить,
Хто ж таке тепер забуде!
ID:
347233
Рубрика: Поезія, Жартівливі вірші
дата надходження: 30.06.2012 00:59:41
© дата внесення змiн: 09.07.2012 23:57:12
автор: Швабчук (Schwabchuk)
Вкажіть причину вашої скарги
|
