Як жаль, що все в житті минає
І тільки осінь з веснами, завжди.
Та час, якщо змарновано, не зловиш
Збігає він, і ніхто не знає, де й куди.
Ось тихо осінь у вікно загляне
І знову ностальгія у душі.
Я в неї з року в рік питаю,
Цей сум і ностальгію, де подіть мені.
Я марно жду, весняного польоту,
За осінню плаксивою прийде ж зима.
Не жду тепла, не буде літа
Від неминучості, рятунку вже нема.
А може просто, сісти в швидкий потяг
І мчать до моя, де шумить вода,
Де бризи літа і приємний вітер,
Там де немає осені, де я не буду вже сумна.
