|
Одного разу, йдучи вулицею, я помітила дівчинку років 16 з величезними «ґудзиками» у вухах. Одразу перед очима з’явився Радянський Союз, ЦК партії і кара, яку б їй довелось понести ось за ці милесенькі сині «ґудзики».
А що б було б хлопцю з червоним волоссям?
До чого ж веде нас наша демократія? Чи може маємо ми ту ментальність, коли радянське кара за порушення моралі правом є для нас прийнятніше?
Люди взяли за звичку бачити гарне і правильне в протестантських мотивах. Як тільки ми проголосили заборону цензури у Конституції, так ось, уже транслюються в кінотеатрах можна почути нецензурні вислови. Чи правильно це?
Нам стільки всього не дозволяли, за стільки речей цькували і карали і ось вседозволеність нас зруйнувала.
Багато країн боїться війни, страшиться міжнародних конфліктів, дивлячись на Афганістан, Ірак, Палестину з осудом. А нам і війни не потрібно, ми руйнуємо країну, та й не те, що країну, націю, наші душі зсередини.
Я питаю у мами, а чи були у її часи модні татуювання, а вона з критичним обличчям відповідає: «У мій час, якщо у людини було татуювання, то одразу на ньому мов би штамп був зек».
У мій же час дівчата ладні піти з дому у 15 , якщо їм мама чи тато не дозволяють зробити «милесеньке тату».
Жах коїться навколо!
Діти у 10 років відповідають батькам нецензурщиною і не боїться кари. Батьківство і материнство втратило той авторитет, ту цінність.
Так може ми не вміємо себе контролювати і устрій Радянського Союзу був кращим? Чи може карати за порушення норм моралі правом?
Як-от, Жуков був маршалом Радянського Союзу і мав «двох дружин», так його за таку аморальність зняли з посади головнокомандуючого армії Радянського Союзу.
У наш би час сказали, та чого ж ти дивуєшся, у всіх чоловіків час від часу є коханки і ніяким чином це не може стати причиною для звільнення.
Крах цінностей, створення пріоритетів під алкогольні напої, наркотичні засоби, кидаючи дітей у пологових будинках, утверджуючи таке право у законодавстві, бачте, якщо дитина має вади. Та що це за країна?
Таких дітей треба навпаки оберігати і створювати для них потужну систему соціального захисту, а не право батьків покинути їх ще тільки народивши. Особливі діти й потребують особливої турботи, а що ж вони отримують у дитбудинку чи інтернаті? Додаткову душевну травму?
Ми не поважаємо старість! Бабусям вже не поступаються у транспорті.
Чоловіки не поважають жінок, ставляться до них як до об’єкту фізичного потягу, а не душевних зітхань.
Жінки набралися розпусти, ненависті і жорстокості.
Вбивство матір’ю новонародженої дитини вже не рідкість. Дякувати Богу, це зараз хоча б кримінально-каране діяння.
Телебачення уже не ЗМІ, а джерело розпусти.
Куди не кинься і не глянь, всюди провалля, а ми ходимо над прірвою і кожен спішить випередити іншого, щоб саме йому вдалося тебе туди штовхнути.
Як казав Гоббс: «Людина людині вовк», так і у нас зараз.
Час прогресу, як кажуть. Прогрес може і є, та не у нас.
Ми, тікаючи від Радянського Союзу забігли у такий темний ліс, що вихід навіть і не видно, темрява навколо, та і світло майже мертвого Союзу скоро згасне, останні іскорки вже догорають, здається.
Це ті люди, що ще пам’ятають коли за свій дивний зовнішній вигляд можна було загриміти за грати, а зараз що?, тільки що голим поки пройти не можна. Хоча скоро може вже і це буде дозволено.
Тож може диктатура була б на краще?
ID:
345595
Рубрика: Проза
дата надходження: 22.06.2012 14:41:38
© дата внесення змiн: 22.06.2012 14:41:38
автор: Біллі Джин
Вкажіть причину вашої скарги
|
