Була така легенда, одного разу
Один такий чувак до сонця досягнув
Це було дуже дивно і не одразу
Він сонця у долоні свої зачерпнув
І у цій легенді багато не відомо
Але на те й легенда, щоб було \"але\"
І так або інакше, проте свідомо
Він знайшов у світі цьому місце своэ
Багато він раз обпалював долоні
Не раз кривив від світла своэ лице
Злі голоси давили на його скроні
Багато днів потратив на діло оце
Аж поки не прийшло йому просвітління
І припинились його усі муки
Потрібно пустити у серце проміння
І зразу до сонця досягнули руки
А що було потім - казати не треба
А лише здобули ми істину просту
До щастя далеко, як рачки до неба
Багато ночей у нас пройде без сну
Не кожен чувак усього досягне
Відразу по дорозі до своэї мети
Можливо лиш той, хто справді прагне
І знаэ по якій дорозі й як треба йти
