Хотів не думати,
та думаю чомусь.
Усе ніяк не забуваю.
Для чого
сам себе травлю??
І чому сам себе
я зневажаю??
Для того,
щоб загартувать характер.
Тому, що сам собі
я остогид.
Ненавиджу за все,
що відчуваю.
За те, що вже
до всього звик.
Я не люблю людей,
та і тварин не всіх.
Ховаю очі,
щоби ніхто не бачив їх.
Всерівно в них
не знайдете нічого.
Там мертвий погляд.
Зовсім без життя.
Там вже давно
нема нічого з того,
що було, коли
я був дитям.
Усе, що було доброго
- пропало.
Вся радість зникла,
залишився лиш сум.
Останнє щастя
з тих очей втікало
років зо п`ять тому.
Та це вже не важливо.
Це пройшло.
Зостались тільки очі
не прикриті.
Тепер, щоби сховати
їх від всіх,
доводиться затемнені
лінзи носити.
А нащо вам дивитися
у них?
Для чого щось шукати?
Немає відповідей там
на жодне з запитань!
І нічого уже мені
вам більш сказати,
як тільки, щоб не намагались
залізти мені в душу.
Й заглянути у очі.
Тому ховати
і мовчати мушу..
