Ти втікаєш від мене, як скуйовджена прядка волосся від екстравагантно-педантичної зачіски.
Ти втікаєш від мене, як мрійливо-наївне пташеня від набридлого гнізда.
Ти втікаєш від мене, як перелякана маленька дівчинка від зграї грізних собак.
Ти втікаєш від мене, як зляканий щур, що залишає корабель, який тоне.
Ти втікаєш від мене, наче вільний та аморфно-невагомий дим від приземленого вогню.
Ти втікаєш, бо боїшся моїх солодких сліз, моєї відстороненої усмішки, моїх невибагливих уст, моїх нездійсненних мрій…
Ти так і не зрозумів, що я твій найтепліший прихисток, твій найкращий друг, твоя надчутлива коханка… і частина твого серця… жива і вірна…
Без тебе я іржава баржа, що невпинно тоне.
Без тебе я озлоблена дика собака, яка зализує невиліковні рани щодня.
Без тебе я наче покинута спустошена домівка, у якої протікає дах.
Без тебе я лише вуглик, що жевріє, але так і не розгориться.
Повернися!..
прекрасно написано... всі слова від душі... з любов'ю... з добротою. ніжністю... з відстороненою усмішкою і сумом... Тільки не коханкою! Тоді серце, розум і бажання ділиться на двоє.
Краще коханою, жаданою, невичерпаною, як бездонне море...
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
