Наталія Родіна -Мухіна. Казки
Були собі дві Мушлі. І обидві були Перлинниці, але жодній про це не було відомо. Час від часу вони сиділи на морському піщаному дні й приязно розмовляли. А навкруги плинуло підводне життя. Водорості повільно погойдувалися з хвилями у такт. Рибки снувалися туди-сюди, поблискуючи кожною лусчинкою, осяяні Сонцем, про яке в підводному Світі не всі знали. Медузи пропливали пихаті й урочисті, розкривши куполи й перебираючи у воді довгі напівпрозорі коси.
А Мушлі весь час розмовляли.
І от якось одна з них підняла очі.
Чи знаєти ви, що й у Мушлів є очі!
І побачила... І здивувалась...
- Ой, як же гарно, - позіхнула вона і розтулила стулки.
Так і завмерла. Саме в цей час крихітна піщинка занурилася у її перламутрове черевце і сховалася на дні.
- Закрий рота! – різко вимовила Друга Мушля. – Ти надто привертаєш до себе увагу! Краще занурися у пісок, у глибінь, щоб бути непомітною. В нас стільки ворогів, тільки й дивись, що закинуть у суп!
І вони продовжили неквапну розмову.
Але щось вже змінилося.
Частенько Перша Мушля підіймала очі, милуючись красою морського пейзажу. Їй подобались Рибки, Медузи, Водорості. Приваблювало ласкаве Море, розсічене косими виблисками чи Сонячними Зайчиками. Як і інші мешканці моря, вона не знала, хто такі – «Сонячні Зайці», однак раптом
в і д ч у л а й о г о.
Їй подобалося сидіти на піску і розмовляти. Їй подобалось...
Друга Мушля все глибше занурювалася в мул, ховаючись від сторонніх очей. Спочатку було видно верхню стулку, далі тільки маківку, потім горбочок, та вже не стало видко й горбочка.
А Першу Мушлю знайшла Людина. Мушля здивувалася і зраділа водночас, знову розплющивши стулки. І тоді сліпучо-промениста Перлина виблиснула на її перині.
- Ти хто? – спитала Мушля Перлину.
- Я? – Твоє Творіння. Я – твое Здивування і Захоплення. Я – Музика Твого Серця. Одже, і в Мушлів є серце!
Людина обережно вийняла Перлину і, потримавши Мушлю в руці, поклала на старе місце, полоскотавши їй носика.
Виявляється, у Мушлів є ще й носи!
Людина обережно поклала Мушлю на пісок.
Адже Мушлі такі маленькі!
Яка різниця, малий ти чи великий. Головне, який ти в душі. Якщо маєш очі й серце, обов`язково в душі твоїй народиться така ж сяюча красою Перлина.
Звичайно, у казки міг бути зовсім інший кінець.
Друга Мушля дійсно потрапила в чиїсь-то сітки і перетворилася на їжу.
А Першу Людина разчавила, розкремсавши стулки ножем!..
Ні, мій Друже, ЦЬОГО НЕ СТАЛОСЯ.
Коли чиниш добро, коли не закопуєш себе у мул чи пісок, до тебе приходить ДОБРА ЛЮДИНА, у тебе з`являється ДРУГ.
А коли ти сірий і непомітний, коли намагаешся сховати своє беззахисне тіло від усіх, в своєму тьмяному світі, то ти нікому не цікавий. І лише маленький горбочок, що залишився після тебе, - то все, чого ти досяг в житті.
Класна казочка, особливо символізм закінчення - вдалий. Парочка технічних помилок:
кріхітна - крихітна
беззахісне - беззахисне
розплюшчивши - розплющивши
навкруги своїм чином - тут своїм чином - зайві, можна сказати: А навкруги плинуло (тривало) підводне життя.
Борисовна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, дякую, шановний Вітре, за допомогу та уважне читання. За плечима - російська школа, дає себе знати. На "вухо" не чую нюансів... Виправила.
