жар-птиця прокльовується,
з нутра джерельце б’є,
ширить світ ядра душі вибух,
із зміїних шкур кохання серце оголяє,
душевний гній охляли упирі смоктати,
на діамант натикається рило в норі,
підсвідомість плоть жбурляє на престол,
дзвоники щастя заколисують тривогу.
жаб жінки африканську медитацію кумкають.
чернь молиться відлунню відлуння Суті.
вседержителі в світах замкнулись від Натхнення.
щасливий щур прогриз мішка.
кроти підрили пекло.
покійні душі на деревах вітер колихає.
не ходи по живих кишках коріння дерев
прадавніх криків про предків пні могил,
майбутнього сімені паростків,
де глисти досмоктують гниль неживих тіл.
синій підшипник у пластиліновому оці –
мов мідний дріт це прив’язь чаші для очей
до паростка хребта, що пузиря проткнув у
німб – жерло проектора потойбіч.
п’ятикутка в лобі жариною горить,
пожежник вивергнув прокльони,
священик присудив очищення вогнем,
синє небо смертю спить,
буддист прозрів над колами всіма,
їм їв жуків священний щур,
прийшли в'язати психа наркомани,
геній мозком кінчив,
мелодійно композитор розчинивсь,
не п’є давно покійний московіт,
зарубав пеньочка лісоруб.
