Погляньмо всі у цю забуту шафу
Безмежний спокій править тут,він тут король
І вже собі я кажу тихо, навіть,
Що з'їла всі мої думки ця біла моль
Не зміг її тоді я побороти
Піддався тій спокусі, та й тоді замовк
І оклики душі не мав нагоди чути
Та й зачинив я двері шафи на замок
Ключі ж душі віддав я їй, цій музі
Цій безсердечній милій дівчині, тоді зрання
Та інколи із шафи крики було чутно
І вирішив, потрібно вже забути ці знання
Забувся я тоді, коли відчув його на смак
Тоді коли вуста понурені були
Та лише терпкий і п'янкий той аромат
Накрив душі моїй бенкетні він столи
І частував її сповна,
Хоча ілюзорно було та все ж було
Та й не давав секунди він,щоб все згадати, а вбрання
Залив червоним, мов розлив на столі тім вино
Можливо потім років з два так жив
В тумані цьому, в спокої, без слів
Й давно вже я забув, де ключ той дів
Та і згадати це я вже і не хотів
І раптом "бац", та муза, те дівча
Одвічно молода та й очі кольором небес
Мені промовила спокусливо : "Дарма
Ти вибрав шлях, не твій він все ж"
І зникла миттю, мов це дикий сон
Мов марю я, як випадковий гість пустелі
Залишила, доводячи, немов в словах, той тон
Ключі від шафи вже забутої, душі, її оселі
Тепер за мною вибір : відчинити чи це зайве
Потрібно це мені, думки ці, чи я вже віджив?
Цей ключ таки я в двері шафи ставлю
І з допомогою одвічной музи їх я відчинив
Погляну я у цю забуту шафу
Знайду себе, своє життя, і спокій розіб'ю я вщент
І вже собі я кажу, що я можу стати
Володарем оцих думок, я буду їхнім Королем
*14 березня 2012*
