Цей рік ми вже з тобою прожили,
І він забрав усі життєві сили.
Навколо нас з`явилися нові могили,
Душа втомилась й прагне самоти.
Тремтить рука і голос вже не той,
Молитва все частіш приходить в серце,
І життєдайні радості озерця
Всихають, переповнившись слізьми.
Чому все саме так? Чому саме із нами?
Нам відповідь не дасть навіть Господь.
Для горя і стражданнь немає правил.
І їх не треба кликати :"Приходь!"
Це радість ще нам треба заслужити,
І врятувати душу від спокус,
І праведні діла щодень творити,
І жити так як нам сказав Ісус.
Та ,волею слабкі, ми лише люди,
І прагнемо повірити у те,
Що радість, щастя і усмішки будуть,
І що ніхто, ніколи не помре.
