У нас на стіні годинник старий з пружиною,
розкраює час на початок і небуття.
Я стала для нього заочно тобі дружиною.
Прокралась вперед на століття, в наступне життя.
Прокралась навшпиньки, злодійкою і оманою.
Без дозволу, підпису, свідків, фатину, вінчань.
Босоніж, наосліп, розсипавшись з Неба манною
на вічний, хиткий, безнадійно живий причал.
Я стала заочно тобі, поза час, дружиною.
Душа віддалась… ні обручок, ні прісних «так».
У нас на стіні годинник старий з пружиною,
розкраює Вічність і тихо зітхає в такт.
сумна історія... така самотня і така щира любов віддана... не тепер двоєдиність, душоспільність, то в наступному житті... колись... а годинник -- "реаліст і логік"... все бачить, все знає... споглядаючи життя відсторонено, з висоти свого висіння настінного... -- прекрасний вірш...
У нас на стіні годинник старий з пружиною,
розкраює Вічність і тихо зітхає в такт.
Діана Сушко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"а годинник -- "реаліст і логік"... як Ви праві, Валю! Щиро Вам дякую за теплі слова і увагу Вашу!