Відтоді кожна ніч минала так.
Безмежне щастя довгим не буває.
Хоч чоловік старий, та не дурак.
Дізнається, то люто покарає.
Та мабуть для коханих все - одно.
Їм разом добре, інше не важливо.
Вона його чекала від давно,
Йому на зустріч бігтиме сміливо.
Бо молодість не знає перешкод:
"Давай втечемо вдвох за край землі.
Життя в нас буде сповнене пригод,
Разом нестачі і жебрацтво не страшні."
Ось час призначений настав.
Тихесенько у темряву ступила.
Снігами йшла туди де він чекав.
Багатство за плечима залишила.
Палац красуня проміняла на кімнатку,
Без розкоші, без срібла, без служниць.
Там з милим рай для неї без достатку.
Хоч і не носить білих рукавиць.
Тепер життя набрало інтерес.
Такого щастя ще в красуні не було.
Скрипаль їй грає музику небес
Вона кохана, їй дарує він тепло.
***
А тим часом у палаці метушня,
Де поділась юна пані, невідомо.
Бо по статусу вона вже заміжня,
І не може ночувати поза домом.
Чоловік від злості почорнів,
За винагороду, щоб знайшли.
Жінку повернути він хотів,
Поки слухи про втікачку не пішли.
Та як в воду канула, нема.
Сніг за ніч замів її сліди.
Прошукали цілий день дарма,
Мабуть не уникнути біди.
Так у пошуках минали дні.
Якось з новинами повезло;
-Я її побачила в вікні,
Там де в скрипаля житло.
-Брешеш, бо мерзенна ти пліткарка.
Я тебе пороти накажу.
Як посміла ти, низька кухарка,
Цю мені сказати новину?
Зібрана команда поспішає,
Наче зграя голодних вовків,
що на здобич свою нападає.
І немає жалю в дикунів.
Стукіт в двері. І нащо відкрила?
Увірвались, схопили, вели
У сорочці, що вишито-біла.
В спину гнали, за коси тягли.
Душа рвалась, а сили не було
Врятуватись, відбитись, втекти...
Його серце недобре відчуло.
Треба швидше додому піти.
На порозі завмер:"Де ти мила?"
Хто посмів, і куди повели?"
А вона по дорозі зомліла,
від наруги жалю і ганьби.
***
Третій день гарячка не спадає,
Бідолашна марить скрипалем.
Без коханого красуня помирає,
Сил немає вигребти з проблем.
Він гукав, він молив, він шукав,
Підкажи мені, Господи, милий!
Йому хлопчик сусідський сказав:
"Її пси чоловіка схопили."
***
Там за садом у дворі старому,
Схований будинок у чагарнику.
І живе ворожка в домі тому,
Їй ти розкажи свою біду.
Вечоріло, в двері стукає скрипаль;
-Проходи, юначе, я чекала.
Щоб перемогти твою печаль,
Зілля до схід сонця назбирала.
У хатині пахло воском й полином,
На поличках безліч різних трав.
Дивна жінка сиділа за столом;
-Звідки знаєш ти мою біду? - скрипаль спитав.
- Знаю, зазіхнув ти на чуже,
Бо вона належить не тобі.
Чоловік її не збереже,
Так засохне бідна у журбі.
- Якщо зможеш чим допомогти?
Я загинути їй не дозволю.
Як мені до неї досягти?
Утечемо вдвох на вільну-волю.
Кажеш зілля маєш не просте,
Ти навчи, що маю з ним зробити.
З кожним днем печаль моя росте.
Без коханої не в силі жити.
Довго думала ворожка, міркувала.
Щось кидала в ватру, шепотіла.
Зілля парила, на воску ворожила,
І відвар у пляшечку налила.
-Ось тобі це зілля чарівне,
Маєш дати тричі їй ковтнути.
Через добу біль і жар мине,
Допоможе гіркоту образ забути.
Але зілля просто не віддам,
Маєш дати мені щось в заміну.
Тобто я тобі його продам.
Дай мені на скрипці гру чарівну.
- Я за кохану без жалю
Усе віддам, лише молю,
Назавжди щоб вона
Мені єдиною була.
***
Небо, мов від туги почорніло,
Сум на землю рясно ллє дощем.
І від вітру льодяного оніміло,
Серце вже не чує щем.
У палаці грізна охорона.
Мусить він побачити її.
Щоб добратись до її балкона,
Треба спритності і гнучкості змії.
Попри небезпеку крадучись,
Від мети своєї не відступить.
Так-як пробирався він колись,
Зараз поспішає до тієї, що так любить.
Далі буде.
ID:
320203
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 08.03.2012 20:19:19
© дата внесення змiн: 08.03.2012 20:19:19
автор: Lubov71
Вкажіть причину вашої скарги
|
