Все ж іноді була щаслива ти зі мною.
І я не дурень,
Щоб тупо битись головою об стіну.
Я чув твої поривчасті зітхання,
І скорчені до мене руки бачив
У миті ті –
Рятуй нас, Боже!
На поважного пана мене прагнули перетворити,
Бундючного, що клацанням пальців велить
І вишукано думки свої виражає.
На жаль, моя втрачена кохана,
Не здатний бути я поважним паном.
Казав я: «Люба!»
Казала ти: «Любий!»
І ми живили звичне лицемірство,
Не зважаючи на кров,
Що з мого серця сочилась.
-------------------------------------------------
And yet I have seen thee happy with me.
I am no fool
To pole stupidly into iron.
I have heard your quick breaths
And seen your arms writhe toward me;
At those times
-God help us-
I was impelled to be a grand knight
And swagger and snap my fingers,
And explain my mind finely.
Oh, lost sweetheart,
I would that I had not been a grand knight,
I said: "Sweetheart."
Thou said'st: "Sweetheart."
And we preserved an admirable mimicry
Without heeding the drip of the blood
From my heart.
