Замкнене коло,відкрита коробка,
куди не підеш - ніде немає кінця,
крізь півстоліття,ти не впізнаєш там свого лиця,
для нас готувалась ця незрозуміла розробка.
Багато хто скаче аби вийти на волю –
її там немає,упадеш до пітьми,
полетіти б,як птаха взмахнувши крильми,
набридло тут бігати по безкінечному полю.
Народ вже віками блукає в пустелі,
крихту би хліба,краплину б води
аби стежку вказав хтось,щоб вихід знайти,
вже стопи болять від нестерпного болю.
За своїми гріхами терпіли ви муки:
війни холодні,голод і страх;
пережили,як батьки дітей хоронили - це жах
Хм...думаєте життя взяли в свої руки?
Ви один одному ріжете горло від нуду,
кричите:"Нам не треба царя!!!",
не треба царя,Бог дав Поводиря,
щоб вивести вас з пустельного блуду.
Ніби йдете за ним,бо хочете чуда,
щоб він показав вам нове життя,
та мало в вас віри,не несете каяття,
бо в грудях сидить пидступний ,,іуда".
Замість молитви дорікання щомиті:
"Куди ідемо?Жили б як було",
вже забули,як в праці на пана потом омивали чоло
і замість вечері, тарілки були сльозами залиті.
Мертвими були і трупи ховали,
були сліпі,а бралися вести сліпих,
дітей не могли нагодувать своїх малих,
від бід і лих чумними всі літали.
З минулого у пам'яті сидить лиш краще,
про біди пам'ять відняло,
вважаєте,що це життя то є ярмо,
а цей весь шлях став рабства важче.
Лиш трохи став пустішим шлунок відразу плач:
"Ми з голоду тут помремо!",
та то звикли просто,що рікою лилося вино,
Той хто веде вам завжди манни випросить у подарунок.
Все ниєте,як добре було в кігтях "червоного дракона",
а він же ж виїдав тоді нутро те,
що в грудях предками закладено було,
засинали й прокидались в страху його закону.
Коли немає бід, іншого собі створили бога –
на палях змія,символічно називаючи,то буква ,,S",
усіх в багаття жадібності заведе такий прогрес –
багатсво тлінне,вважай,бо тліє викладена ним дорога.
В кожної людини якась є заповітна мрія
та нажаль,не кожен має цілі у житті
хтось,щоб вижити іграє на чужому почутті,
а інший на одних пливе надіях.
Чому?Чому усі свого собі шукають стада?
Цеглину закласти треба нам свою,
щоб у прірви не стояти на краю,
а за легкий шлях нас ніяка не чекає нагорода.
Хіба з пустелі вліземо в болото,
ну,а звідти лише в землю шлях,
тоді кожного охопить страх,
що шанс на волю вийти вже прожито.
Аби замкнене нам розірвати коло,
з коробки тої птахою порхнути в небеса,
а там четвертий вимір,прозора полоса,
що чорно-білу зеару наче склом покрила.
Лише людина,пройде випробування часу,
здолавши ту матерію,що кожному дана,
бо вимір цей з собою лиш війна,
щоб бачити,зніми з очей завісу.
Побачиш ти тоді слова закону,
вони є карта з вуст Поводиря,
по ній здолаєш будь-які моря,
попливеш по них,як викинеш свою тяжку корону.
Хто хоче жерти переваги цього світу –
він не людина,він в рівень з розвитком свині,
в якої ціль,нагодувати сала на спині.
Так в чому ціль?Заколять то всирівно.
18:34 Суб 12.02.2011
́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́́
ID:
315316
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 19.02.2012 20:22:17
© дата внесення змiн: 19.02.2012 20:23:28
автор: YUTG
Вкажіть причину вашої скарги
|
