Сповідь-реквієм.
Світлій пам'яті моєї вірної дружини Наталі
та дорогого синочка Богданчика
Сину, прости мене, сину,
Рано пішов із життя,
Я не вберіг сиротину,
Мама у вирій пішла.
Сину, прости мене, сину,
Сину, прости - не вберіг,
Крила тебе лебедині
В вирій понесли у вись...
Сину, чом рано покинув
Сміхом своїм чарувать?
Сину, ти в далеч полинув,
Звідки тебе виглядать?
Плачу та сльози не ллються,
Закаменіла душа,
Чом же тебе передчасно
Смерті діткнула рука?
Знаю, усі ми тут гості,
В чому ж тоді сенс буття?
Боже, чому найдорожчі
Швидко так йдуть із життя?
Думаю часто, дитино,
Мама тебе вберегла б,
Мама тебе захисатила б,
Коли б живою була.
Мамині очі ласкаві,
Мамине слово живе,
Руки її ластів'їні,
Серце її золоте.
Мати дитя відчуває,
Мати, як чайка ячить,
В сина поранений пальчик -
В матері серце болить.
Тільки поріг переступлю,
Перший до мене ти біг,
Очі зоріли, як сливи,
Радісний линув твій сміх.
Гордістю був ти для мене,
Знав я - наслідник росте,
Тілом був дужий - у діда,
Мамині очі й лице.
Як же радів мій синочок,
Щастям видзвонював сміх,
Любий для брата й сестричок,
Знав тебе кожен сусід.
Знали тебе і любили,
Радувавсь весь новий дім,
Рано ти склав свої крила,
Серцем я вмер, скам'янів.
Звали, мій рідний, Богданом,
Бог дарував нам тебе,
Бачив у мріях гетьманом,
Щастя ж таке нетривке.
Сину, любимий Богдане,
Сину, синочку прости,
Люди ж бо завжди осудять,
Навіть за свої гріхи.
Чуєш мене, чи не чуєш?
Може десь плаче душа,
Зірка твоя непорочна
Мить осявала життя.
Сину, синочку, кровинко,
Мало на світі ти жив,
Чом не мене ти оплакав?
Чом я тебе пережив?
Сину, прости мене, сину,
Сину, прости, почекай,
Сину, до тебе я лину,
Сину скажи, де шукать?
Розпач утратить дружину,
Жить - без одного крила,
Втратити рідну дитину -
Вирвати серце живе.
Боже, чому найдорожчих
Кличеш у розквіті сил?
Жінці ішов тридцять третій,
Ще й чотирьох не мав син.
Знала, голубко, напевно,
Довго жить вдвох не будем,
Наворожила ворожка -
Змолоду підеш в едем.
В хату новую хотіла:
- Діти іще б підросли,
Тільки б мене пам'ятали...
Не дочекала - прости...
Леся щасливая буде, -
Ти говорила мені, -
Хай же щасливими будуть
Діти людські і мої.
Хлопцям було рівно дев'ять
Місяців в чорний той день,
Галі й трьох літ не було,
Як наше щастя пройшло.
Діти тебе пам'ятають,
Згадують в сні й наяву,
Галя і Юрчик зростають,
Ходять у школу нову.
Ну а Богданчик, лебідко,
Певно з тобою удвох,
Знаю, існує, напевно,
Рай для людей дорогих.
Вірю, що стрінемось знову
Там, де Найвищий Суддя,
Вірю - розлук більш не буде,
Але чи буде життя?
Вас в молитвах споминаю,
В серці Ви завжди живі,
В Бога прощення благаю
І у людей на Землі.
Молю я Бога благаю,
Щастя ролдині й рідні,
Щастя моїй Україні,
Друзям й недругам, усім...
Прошу Тебе я благаю,
Господи Боже, завжди,
Мати Марія Святая,
Сину Ісусе прости...
ID:
313778
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.02.2012 22:09:49
© дата внесення змiн: 08.12.2012 15:33:07
автор: Зеновій Винничук
Вкажіть причину вашої скарги
|
Не можу уявити як Ви писали ці рядочки - бо я читаю і серце розривається. Сльозами нічого не скажу.
