Вештаюся світом,
І не знаю болю.
Може, й символ літа -
Перекотиполе.
За піском женуся,
А куди - не знаю.
Вбік і не дивлюся,
Мов ще мить - й злітаю.
Холод не скрадеться, -
Чую зиму тую.
В шпарку вир заб"ється -
Там і заночую.
Не цвіту, не млію,
Не люблю ніколи.
Тільки ледь жеврію -
Перекотиполе.
І мети немає,
І життя без мрії...
Інколи над краєм
Якась думка мліє.
Я лечу до неї,
Хоч не маю рани,
Подружки моєї,
Теж фата-моргани...
Разом ми пливемо
Степу паруснею.
На голки беремо
Мрії знов стернею...
Так гуляєм вітром,
Все в нові стежини.
Десь несуться вітром
Навздогін хмарини.
Дощ перечекали,
Переждали болю...
Ми й не помічали,
Що то ми - на волі...
Я мети не маю,
Та й вона - ледь мліє...
На вогні згорає
Знов пустельна мрія.
Десь там бродить літо,
Та часу не маю -
Вештаюсь-бо світом!
А чому - не знаю...
