В ту ніч, коли зійшлися зорі в небі,
Зустрів лебідку білокрилий лебідь.
Він шепотів їй ніжно, без зупину,
Про першу зустріч та іскру поміж ними.
Вона у воду голову схилила,
У відповідь йому проговорила:
- Не можу я відповісти взаємно,
Всі оди, всі слова твої даремно.
Своє кохання я другому віддала
Й до цього часу вірність берегла.
Тому лети, спіши на інші води,
Зустрінеш кращу, небаченої вроди .
Створиш сім’ю, і виростеш діток
І не згадаєш більш про наш ставок.
У розпачі – білим крилом махнув,
Хмаринкою – у небі промайнув.
В польоті очі від туги закрив,
На швидкості у скелю він влетів.
Так віддано лиш лебеді кохають,
Ні зради , ні обману там не знають.
́́́
